Розділ 1

Коли за вікном падає сніг, у каміні затишно потріскує вогонь, ялинка блимає вогниками, а олені на светрі мчать у полярну ніч — найбільше хочеться вірити в дива. І казка починається там, де набридлива реальність святкує Різдво й Новий рік. А буденним серцям забаглося свята, бо хочеться кружляти під бій курантів і купатися в бризках шампанського. Зимовий святковий настрій — особливий, сповнений дитячої надії, і неважливо, скільки тобі років: дванадцять чи всі двадцять два!

Маріанна була вже занадто дорослою для казок, але в диво вірила. Її карі очі споглядали танець сніжинок за вікном. І як же гарно вальсували ці білосніжні балерини!

Можливо, вона була б і не проти приєднатися до них, та надворі занадто холодно, а тут… Гаряче какао трохи обпікає губи, а теплий плед із пінгвінами зігріває плечі. Ні-ні, краще вдома, біля розпаленого каміна, насолоджуватися зимовими вечорами.

Маріанна зібрала червоні кучері в імпровізований пучок і прикрасила їх зеленою резинкою з двома дзвіночками — а-ля новорічний аксесуар. Святкового настрою додавала і червона піжама зі сніжинками та теплі капці з оленями. Екіпірування, що треба, на Святвечір!

Тонкі пальці з красивим перламутровим манікюром затишно обійняли горнятко із символом прийдешнього Нового року — змією в червоній шапці. І здається, на мить вона підморгнула героїні цієї казки, але та не побачила…

— Трясця! Знову програв! — цей прекрасний затишок і душевний спокій порушило чиєсь раптове обурення.

Анна ліниво перевела погляд з вікна на хлопчиська, який безтурботно грав у приставку і в справжньому дитячому гніві махав джойстиком. Раз у раз здував світлі пасма, бо вони нахабно падали йому на обличчя. Зелені очі наповнювалися люттю при кожному натисканні на кнопку — ворожий самурай вигравав двобій, шкала здоров'я падала з кожною атакою. Довге, протяжне, повне відчаю «а-а-а-а» заполонило собою вітальню.

Дівчина несхвально похитала головою.

— Ох, Юліане, чому в мій вихідний батьки залишили тебе зі мною, га? — спитала вона чи то риторично, чи то щоб подражнити малого, але у відповідь отримала зухвалу заяву, кинуту через плече:

— Ти старша сестра, цим усе сказано, а в батьків робота, це теж класика жанру, — не відриваючи погляду від екрана телевізора, мовив хлопець і звузив очі в передчутті нападу. Треба встигнути вчасно відбити атаку!

— Угу, — пасивно кивнула Анна і знов ліниво відвела погляд. Нудно! Хоч би щось цікаве сталося. А то, начебто, і вихідний, а займатися чимось своїм узагалі бажання немає.

Усе, на що їй вистачило настрою, — це підкинути дров до вогню в каміні. А потім підняти погляд на нагороди, якими була прикрашена вся стіна. Кубки та медалі з фігурного катання, чимало здобутих призових місць, серйозних перемог — і всі вони підписані його іменем: «Юліан Авруль». Усі ці нагороди зловісно віддзеркалювались у дзеркалі, що висіло позаду, і через це здавалося, що їх набагато більше, ніж було насправді. Хоча вони й так займали собою весь вільний простір… А ось уже після грамот брата зберігалися на пам’ять і досягнення Маріанни: фотографія, зроблена на випускному з інституту мистецтв, з дипломом акторки в руках… і все.

Анна підправила коцюбою багаття і повернулася на диван. Знов замоталася в плед і шукала умиротворення в зимі за вікном.

Тут раптом під каміном пробігло щось мале й руде. Майнуло так, що за ним аж коцюба впала. Це «щось» маленьке побігло під ялинку, прошурхотіло в подарунках, похитало кольорові коробки й почовгало до журнального столика.

Анна скептично підняла брову, спостерігаючи за цим «чимось».

— Пі-пі! — пролунало у відповідь на її наполегливі спостереження.

Маленький клубочок спритно виліз на журнальний столик і застрибнув на тацю з цукерками.

— Плато-о-оне! — протяжно мовила Маріанна, коли серед золотистих обгорток з’явилася руда голова хом'яка.

Гризун уміло вкрав одну цукерку, запхав її за щоку і дав драпака.

У такт його шкряботінню по поверхні столика, мов здичавілий, загаласував Юліан, бо… програв у битві з самураєм. «Game over» — сказала йому гра і повернула до головного меню.

Анна відмахнулася, допила какао і взялася гортати стрічку в соціальній мережі. О, там було стільки всього цікавого. Відео з танцями, поїдання новорічних страв, тренди з плюшевими оленятами, пінгвіни в блозі «про природу»… Гортати можна було хоч цілу вічність. Та коли на головній сторінці мережі з’явився допис популярного k-pop гурту з фото із зимової фотосесії, серце Анни на мить завмерло, а потім забилося, мов скаженіле. Бо побачила там свого кумира.

Прекрасний, улюблений артист, біас. Хлопець із попелястим волоссям, сірими очима та чарівною посмішкою… Ах, як у такого можна не закохатися?

Юліан крадькома зазирнув у смартфон сестри й ледве стримав невинний дитячий сміх, поки та ставила вподобайку знаменитому айдолу.

— Хочеш собі такого хлопця? — запитав він бешкетуючи і відразу ж схопився з місця. Сестра не залишилася в боргу — вщипнула його за бік і пирхнула, наче їжак.

— Шампанського хочу… дитячого, — простогнала вона. Ну як же все нудно!

— Ще тиждень, Анно, ще тиждень до Нового Року. А завтра! О, завтра ми підемо на ковзанку! — Юліан голосно плеснув у долоні, не стримуючи емоцій. — Хоч тренувань у мене цього тижня і немає, та я не можу без льоду й ковзанів… Тож гайда зі мною! Може, поталанить, і ти там ось такого красеня зустрінеш, як цей твій Джун! — не переставав він задирати сестру і, насміхаючись, склав губи бантиком.

Анна зашарілася.

— Відчепися!

— Красунчик зі сріблястим волоссям, сірими очима, прямо як отой соліст твого улюбленого гурту!

— Ой, нічого ти не розумієш! І говориш так, бо ти ще малий. А ось зовсім скоро тобі почнуть подобатися дівчата, і тоді побачимо, як ти заспіваєш!

За цими словами розпочався двобій, не гірший за дуель у грі. Що то за брат із сестрою, які б подушками не билися? Хай все літає по кімнаті. І ялинка хитається від гармидеру.