Розділ 5.4

Генерал усміхнувся, самовдоволено, на скільки це було можливо, і провів долонею вздовж її стегна, плавно піднімаючись на талію.

— Твоя згода породжує в мені рай, де я дозволяю собі відчувати. Хто ж ти така насправді, що змогла так сильно сколихнути мій світ? Я повинен розгадати твої загадки, дізнатись всі таємниці і стати твоїм єдиним гріхом.

Його губи вже майже торкнулися її невинних уст. Та Марі, хоч і одурманена цими почуттями, все ще пам‘ятала, що ризикує оступитися і згинути в прірві обману, як мільйони інших дівчат.

— Поклянися, що стримаєш своє слово! — її голос, повний хвилювання, вмить повернув генерала до реальності.

Він відступив від жаданих губ і кивнув.

— Слово честі... чарівна незнайомко! — і тут, раптом, зрозумів, що досі не знає її імені.

— Мене звати Маріанна, — ангельським голосом представилась дівчина. Нарешті, можна познайомитися зі своїм викрадачем, а не тільки бездумно закохуватися в незнайомця!

Чоловік хмикнув, крізь задоволення.

— А я Крістіан Велет, і я клянусь тобі в своїй вірності! Та обіцяю, що твоя честь — це і моя честь, Маріанно! — сказав серйозним тоном він, і поцілував її руку, як то і личило справжньому аристократу й джентльмену. Та за цим образом вишуканості, елегантності й богемності ховалося щось воістину дике, небезпечне й лихе.

Як тільки його дракон відчув смак її тіла, то йому знову зірвало дах. Й первісна пристрасть взяла верх над ніжністю. Чоловік не втримався і грубо притиснув тендітні зап‘ястя діви до стіни. Схопив бідолашну в полон. Знерухомив її в одну мить. Й звабив полум‘яним поглядом.

І нехай його проклянуть всі боги за це свавілля, але він дозволяє своєму дракону вибрати собі істинну без благословіння небес!

 — Що ж, мені залишилось тільки привласнити тебе, крихітко, — диявольський шепіт пронизав слух, — я хочу, щоб в тебе був мій знак. Щоб всі знали — ти належиш мілорду перевертнів. Не бійся, боляче не буде, я зроблю тільки один невеликий укус…

Дівчина розгубилася. Укус?.. що за?..

А Крістіан, не чекаючи згоди, наблизився до її шиї, з невгамовним бажанням вкусити, а потім покрити поцілунками все, від ключиці до вушка, як справжній істинний. Він невагомо торкнувся губами ніжної шкіри. Відчув п‘янкий аромат тіла. Ледве втримуючи серце в грудях, оголив плече беззахисної ляльки. Прибрав з ключиці волосся, загорнув червоні пасма за вухо і… заздрів те, що  в одну мить все зруйнувало.

— Троянда?… — запитав розгублено він, побачивши маленький знак за правим вухом Маріанни.

Ворожий символ — крихітний, невинний бутон.

В ту ж секунду генерал відсахнувся від дівчини і заричав на всі покої. Його звір мало не вирвався на поверхню через розпечені груди, покриті червоними жилками, які зараз горіли немов потоки лави.

— І все ж таки ти ворожа шпигунка! — стиснувши кулаки, проричав дракон, і вперся в дівчину лютим поглядом, повним розчарування.

Вона ж стояла притиснувши руки до грудей. Невинна і беззахисна, одна перед демоном. Він мав знищити її цим поглядом, спопелити, зруйнувати, вбити.

І що ж тепер? Знов скоритись долі?

Анна схопила канделябр з тумбочки і виставила його перед собою, захищаючись.

— Мене нічого не цікавить окрім брата! Я не ворог тобі! — закричала, ледве тримаючись на ногах.

Чоловік відвів погляд. Напружено видихнув, в горлі пересохло, в голові смерчем літало сотні думок.

— Ти із Королівства Шипів. А значить — ти мій ворог! Та я не маю права вершити над тобою правосуддя. Бо злочинів твоїх не бачив. Єдине — збрехала на рахунок свободи. Бо ти не вільна, в тебе є мітка за правим вухом. Думала я не побачу?.. Та брехня — ще не привід тебе вбивати. Я дам тобі час виконати наказ твого принца. І вже потім, вирішу, що з тобою зробити! — в повному розпачі, промовив демонічним голосом він, і почав руйнувати меблі навколо себе. Нищив все, що траплялось йому під руки, розбивав розкіш своєї господи на шматки.

Анна злякалась його люті й розплакалась. І тільки це змусило генерала зупинитись. Він закинув вазою в дальній кут кімнати, розбив її на сотню осколків, і знову закричав. І як же йому тепер вгамувати себе і дракона?

— Я сам винен, що піддався цій спокусі. Можливо, тебе підіслали, щоб звабити мене. Даремно повірив своєму звіру. Більше ніколи в житті! Він не вміє вибирати жінок, тільки біль!

Брутальний й небезпечний ззовні, і так сильно зруйнований коханням зсередини.

Анна не знала як реагувати й що робити? Важкі питання засіли в її голові: «Хто я насправді? Я його ворог? Я із якогось Королівства Шипів?». Багато думок, мов кайдани оповили її свідомість. А відповіді, хоч однієї, так і не знайшлось.

Напруга зростала. Викрадач мовчав, задушуючи гнів, Марі теж, і слова не проронила. Та тишу зіпсував раптовий стук в двері.

— Мілорде, можна увійти? — донісся чоловічий голос з коридору.

Крістіан нахмурився, мов тайфун.

— Ні, Саю! Я зайнятий, прийди пізніше! — гукнув він і потягнувся за сорочкою.

Якщо сюди хтось винятком і увійде, то не повинен побачити його в такому неприпустимому непристойному вигляді!

— Крістіане, це терміново! — голос по той бік дверей став по-звіриному гнівним. — Мої хлопці бачили загін воїнів на кордоні. Тому закінчуй свої спальні справи і гайда розв'язувати цю проблему!

Генерал миттю випростався. Здається, самими душевними проблеми цей день не обійдеться. Окрім любовного фронту, на нього чекає ще й справжній, з кровопролиттям!

— От пекло! — гаркнув дракон, усвідомлюючи всю важкість буття.

— Мілорде, я чекатиму на дворі! — гукнув Сай, після чого в коридорі пролунали важкі, ведмежі кроки.

Крістіан розгнівався і втиснув кулак у стіну, так, що аж тріщини пішли.

— Самі негаразди! — процідив він крізь зуби і на мить закрив очі. Щоб їх з ворогами!

Маріанна подумки погодилась з його словами. Так, суцільні негаразди! Тепер вона зрозуміла, що її життя на Землі було справжнім раєм. Даремно вона жалілася, бо цей світ їй не дозволить спокійно жити!