Розділ 5.2

Генерал важко видихнув й долонею уклав волосся назад, щоб знов повністю відкрити невинному карому погляду своє диявольське обличчя, яке створював цілий пантеон богів. І в пориві нестримних емоцій, під шалений стук власного серця, він прокричав до неї голосом свого дракона:

— Ти опинилася не в тому місці, й не в той час! І я відчуваю, що маю стати твоїм єдиним володарем! Що маю грати з тобою в ці ігри, терпіти твою неприступність, боятися торкнутися зайвий раз твого тіла, поки ти нарешті не зрозумієш, що мій звір проти волі, моєї й твоєї, обирає тебе за свою супутницю. Я не винен, що маю таку жорстоку природу. Я джентльмен і не хочу твоїх страждань. Та ти маниш мого звіра, зваблюєш і руйнуєш. І я хотів би тебе від нього вберегти… Та він надто проти…

Це звучало, як вирок, від якого не врятуватись. Цей незнайомець вже привласнив її в своїх думках і мріях, і йому було зовсім не цікаво, що вона відчуває навзаєм!

Анна стисла губи від злості. Цей чоловік забирає у неї занадто багато часу й енергії. Потрібно закінчувати цю драму, якомога швидше. Хай він не вважає, що знайшов собі іграшку, чи, боже вбережи, коханку!

— Не думай, що можеш торкатись мене, ніби я твоя власність! Я вільна і я зараз же піду звідси, зрозумів? — спитала, шиплячи, мов хижачка.

Генерал усміхнувся в блаженстві. Він втрачав розум від кожного її слова. Йому була до вподоби ця войовничість, оповита ніжністю її образу. Бо як від такої не шаленіти? Як із такою не грати? Як втриматись, й не звабити цю красуню, не підкорити її собі? Якщо вона була створена для нього. Дарована богами, щоб в цю люту зиму зігрівати йому ліжко — так шепоче його звір...

Бордові очі покосились лукавим поглядом на вхідні двері покоїв.

— Так, зрозумів… тільки двері я заздалегідь закрив на ключ, — скрізь криву посмішку, видав чоловік і, елегантно, як то і притаманно аристократу, з драматичною грою на обличчі, дістав ключа із кишені штанів, і показав Анні, як символ її неволі.

Карі очі полонянки загорілись люттю. Знущається з неї, чи штовхає на злочин? Так би і вбила, нелюда!

Чоловік заховав ключа назад до кишені й окинув дівчину самовдоволеним, владним поглядом. Ну і куди ж вона від нього дінеться при такому розкладі, наївна?

Анна розізлилась. Не може ж її положення бути настільки безвихідним! Вона зірвалася і підійшла до чоловіка впритул. Стала перед ним тендітною лебідкою і задерла підборіддя до гори.

— Відпусти мене! — заявила, дивлячись на нього знизу вверх.

— Ні!

— Я повинна знайти брата!

Чоловік несхвально похитав головою. Чорні пасма знов впали на його вродливе обличчя, а очі стали воістину демонічними.

— Не відпущу, тому що ти зникнеш. Такий розклад мене зовсім не влаштовує, лисенятко.

Дівчина важко зітхнула, закрила обличчя долонями. Зі всіх сил намагалась зібратися з духом і думками. Який же жорстокий цей світ! Та вона повинна діяти, вона мусить щось робити, йти вперед й не здаватися, не дивлячись ні на що!

— Давай домовимось, — раптом, всупереч всьому, почала вона, — ти відпустиш мене, я знайду брата, а потім повернусь до тебе, і віддячусь, добре?

Чоловік скептично підняв брову.

— А ти впевнена, що спроможна заплатити мені, сповна? — заграваючи, спитав він, і волів її торкнутися, та вона його випередила — зробила впевнений крок вперед, притулилась до нього якомога тісніше, і видала напівриком:

— Впевнена!

Чоловік здригнувся, коли полонянка всім тілом прилинула до нього. Так близько. І так зрадливо. Спантеличений, він зовсім втратив відчуття реальності, а її рука спритно проникла до його кишені.

Дракон був ладний згоріти в полум‘ї цієї пристрасті, але ошуканий він, замість її прихильності й повних бажання очей, побачив втечу.

Марі вкрала ключа і кинулась на зустріч волі.

Та вирок їй вже був підписаний.

— Хіба я відпускав тебе? — загорівся чоловік, немов смолоскип, й ступив до неї важкою ходою.

Анна в паніці намагалася вставити ключ в замкову свердловину, але він, як на зло, не пролазив. Можливо, навіть не підходив до того отвору, прокляття!

А шансів на втечу зоставалось все менше. Впереміш з шаленим стуком серця, вона чула кроки свого викрадача позаду спини. Невже втратила єдину можливість врятуватися? Чорт забирай!

Марі з острахом оглянулася. І в цю ж мить була схоплена чоловіком за руку, і притиснута всім тілом до стіни.

— Ти думаєш, за цими дверима безпечніше ніж поруч зі мною? — спитав демон, і охопив долонею її обличчя.

В полум’яних очах так і читалося: «Волію покарати тебе, лисеня, за це свавілля! Й покараю найгарячішим поцілунком в твоєму житті!»