Розділ 5.1

«Вільна…Без господаря, покровителя, істинного. Нікому не належиш — то станеш моєю»

Його слова, немов блискавка, пронизали її свідомість. Марі неминуче втратила дар мови й відчуття часу. Й наче світ завмер навколо неї та дозволив викрадачу перетворити цю мить в вічність.

— Що, вашою?.. — проронила вона,  усвідомивши, що опинилася в справжньому полоні, втекти із якого в неї немає й найменшого шансу. Втім, як і у викрадача —  врятуватися від цих почуттів, якими його нагородив власний звір.

Лиходійське серце забилось голосніше. Ніби кувався метал в глибинах грудей.

І час воістину спинився, щоб дракон встиг взяти те, що Всесвіт дарує йому, своєму слузі.

Великі долоні владно лягли на талію бранки, а широкі плечі буремною хмарою нависли над тендітним тілом. Хто вона на його фоні? Беззахисна маленька дівчинка, лялька, яку дуже легко зламати…

Перевертень порочно видихнув, впереміш з димом, створеним його страшною природою. Бордові очі стали… зовсім не людськими. Списами витягнулись зіниці, мов у змія, а райдужки спалахнули диким полум‘ям первісної пристрасті. І ніжне відображення жаданої діви в його очах стало вмить оповите… любов’ю.

— Я відразу зрозумів, що наша зустріч — це справжня доля… — прошепотів, мов звабник. — Мої слуги сказали, що ти ворожа шпигунка, але ти янгол, якому я повинен зв‘язати крила.

Маріанна завмерла, боялась навіть ворухнутись в міцних руках генерала. І дихати, ледве дихала. Страх клубком осів в горлянці. Що в голові у цього чоловіка? Вона зовсім не знала… Хоча й себе до кінця не розуміла. Бо серце її завмирало при кожному погляді на прекрасне обличчя цього незнайомця.  Й це не могло довести її до добра — серце ризикувало стати розбитим на тисячі шматків — їй ще втрачати цей світ і повертатись додому.

Ні, зачаровуватись чоловіком із, невідомого їй, чужого Всесвіту — це як підписати собі вирок на вічні тортури. Вона повинна вберегти серце від непотрібних почуттів!

Анна зніяковіло опустила погляд. Сховала свої очі від його очей, бо була спроможна в них потонути.

Божевілля.

Спокусливі губи лиходія витягнулись в легкій усмішці, а зіниці загорілись бажанням. Клятий демон волів скуштувати Маріанну, мов найсолодший десерт. Він насолоджувався її тілом в своїх владних обіймах, спокушав невинну, зваблював, та сам без остраху піддався цій дикій спокусі.

— Давно не відчував нічого подібного... — сказав, відверто, мов на сповіді. — Моє серце було розбите багато років тому, але зараз, тримаючи тебе в обіймах, я розумію, що все ще здатен захоплюватися жінкою.

Здається, він став ще ближче до неї — чорні пасма волосся самими кінчиками торкалися її бюсту й переплітались з рудими локонами. Дихання з кожним подихом ставало все гарячішим та більш відчутним на її губах. Полонянка усвідомила, що ось-ось він поцілує її, мов свою дівчину, але ж…

Анна розгубилася. Що ж такого сталося, що він так раптово захопився нею? Невже це все через її волю? Та поміркувати викрадач не дозволив. Його долоні спустилися нижче талії, а погляд став тьмянішим. Разом з його руками вниз прямувала і нічна сорочка. Оголялися плечі, ключиці, та дівоча таємничість.

Маріанна вмить прийшла до тями.

— Що ви робите, припиніть! — злякалась вона і обхопила долонями його кам‘яні зап‘ястя, не дозволяючи виконати задумане.

Генерал притримав сукню на рівні грудей.

— Я і не чекав що ти покохаєш мене в цю ж мить. Але я маю зробити тебе своєю, щоб інший не привласнив.

Його голос був сповнений влади, впевненості й снаги до кохання. Це був голос справжнього володаря, рабинею якого захотіла б стати будь-яка смертна жінка.

Та не Анна. Вона зблідла мов примара і вкотре нагадала собі, що це вже занадто! Неважливо, які закони в цьому світі, і що означає тут її воля, та вона повинна це спинити!

— Я не хочу бути твоєю! Не займай мене! — закричала вона на всі покої і відштовхнула генерала. Миттю закрилася руками і затремтіла.

Лиш би він її не скривдив!

Чоловік окинув полонянку пильним поглядом. Уважно вивчив її емоції, на мить задумався.

Занадто казкова і тендітна для нього, юна, та ще зовсім недосвідчена.

— Боїшся мене? — спитав з певною тривожністю в голосі, та дбайливо торкнувся її щоки тильною стороною долоні.

Дівчина миттю сахнулася. Обурена і налякана, відступила на крок назад. Мало не заплакала.

Та ця норовливість тільки ще дужче збуджувала дракона. Чоловік безповоротно втрачав контроль над своїм звіром. Широкі груди високо здіймалися, бо вже конче не вистачало повітря. Порочний він, бажав її, хоча й розумів, що його лихі думки здатні її скривдити.

Та нічого не міг з собою вдіяти.

Дракон закохався, навіть не питаючи дозволу у свого господаря. Пропащий.