Розділ 4

Ні одна прочитана казка не могла занурити маленького хлопчика в настільки фентезійний зимовий світ, як це зробила реальність. Ні один переглянутий фільм навіть вподумках не міг наблизити його до такого жорстокого світу. Ні одна зима в його житті не була настільки холодною, як обійми хуртовини, що ожила на екрані телевізора.

Холодом обпікало шкіру. Паморозь покривала нігті й русе волосся. Вітер вкотре обвіяв маленьке тіло серед вічного снігу. Покрив сніжинками руки, ступні, обличчя. В обіймах смерті, із грудей вирвався крихітний клубок пару, який з останніх сил свідчив про життя.

Сердечко билося повільно, але все ще билося.

Юліан здригнувся і заворушив пальцями. Нігтями подряпав лід, скреготіння його ехом заполонило простір. З новим важким подихом, він ледве відкрив очі, щоб глянути на ворожий світ.

В полоні зими, він мужньо підняв голову і зустрівся з палким, зловісним, бурштиновим поглядом фентезійної істоти.

Сова дивилась на нього, сидячи на високих льодяних часах. Дивилася, мов верховна богиня на плебея. ЇЇ погляд приховував в собі все: лють, лиходійство, ворожість, мудрість, знання всього світу і древню магію.

— Ти?! — запитав хлопчик скрізь стиснуті зуби. Хмара люті оповила його в цю ж мить.

— Не дивись на неї, мов на ворога всього світу, вона лишень мати, що захищає своїх дітей, і покірно виконує мої накази, — пролунав в просторі чийсь бездоганний, божественно прекрасний, чарівний голос. Таким міг володіти тільки янгол або бог…

Юліан підвівся і озирнувся навкруги.

— Хто ви? — пересохлі губи здригнулися, мов в ознобі.

А навколо нікого… Лише ехо примари.

— Я той, без кого не станеться те, що має статися.

Юліан прогарчав й стиснув кулаки.

— Не говоріть загадками, я серйозно запитав! — характер спортсмена не дозволяв йому падати духом, боятися примар та відступати.

— А я відповів як є... — голос таємничого просів. — Твоє викрадення почало ряд подій, які сильно змінять цей світ. А я ж просто шукав собі учня, який зможе стати повелителем полярної ночі, — останнє слово ехом розійшлось між гір.

Юліан зробив декілька кроків вперед. Через хуртовину не було видно зовсім нічого, але він намагався знайти образ в тінях.

— Поверніть мене додому! — голос на зриві зворушив сніги високо в горах.

Сова водночас змахнула крилами, і магічна хвиля із снігу і вітру вдарила по Юліану, і збила його з ніг.

— Ти і твоя сестра потрібні тут! — заявив таємничий голос. — За дім доведеться забути, назавжди... — мов сам мороз заговорив до нього.

Юліан, стоячи на колінах перед древнім, замерзшим на віки, світом, знайшов в собі сили, щоб прокричати в люті питання, яке бентежило серце сильніше, ніж власна доля:

— Моя сестра, де вона?!

— В надійних руках. Власне, як і ти!

Голос, повний умиротворення, поглинув весь простір. Та злість хлопчиська брала верх.

— Того листа їй ви написали?! — суворе питання зруйнувало спокій цих земель.

Лавини покотилися з гір.

В повному хаосі зими, в далині, раптом, з‘явився силует високої людини. Довге волосся казково майоріло на північнім вітрі, а зоряна корона виблискувала дорогоцінними каменями взятими з небесного склепіння.

Чи то ельф, чи то бог, чи хтось інший?.. Та образ загадкового чоловіка змусив юне серце завмерти хоча б на мить.

Сніжинки хаотично літали в просторі, не знаходячи собі місця. Вони надійно й віддано ховали в хуртовині загадкового незнайомця, робили його недосяжним, не дозволяли роздивитися обличчя і впізнати в ньому хоч когось.

— Я зробив все можливе, щоб той лист знищити. Бо так веліли мені боги, — він заговорив владним голосом верховного жреця, і одним лише помахом руки зупинив лавини, що прямували до Юліана. — Я змінив хід подій, не дозволив планам Астролета здійснитися. Маріанна мала опинитися в цьому світі аж напередодні Нового Року. Та з‘явилася тут зараз, не в той час, не втому місці, і потрапила не до тих рук… Та я зробив цю послугу… Заради тебе, Юліане. Зрозумій, я — твій друг, бо врятував твою сестру від поганої участі.

Хлопчик опустив погляд. Що відбувається з ним і навкруги?. Він не знав... Йому було важко зрозуміти цю реальність. Його світ перевернувся з ніг на голову. Все що він знав і любив – можливо втрачено назавжди. Натомість його життя перетворилось на фентезі.

Він наче в казці, але не є героєм хорошої історії. Серцем відчував — це погана казка з лихими персонажами.

— Я тобі не вірю! — на рівні підсвідомості відповів Юліан і заперечливо похитав головою.

— Та віриш зимі і льоду. А зима і лід — це я!

Пекельно холодні обійми хуртовини схопили юнака в полон і змусили підняти погляд на таємниче божество.

Величний голос знов торкнувся найвіддаленіших струн душі.

— Я довго вибирав собі учня… І сподіваюся, ти станеш гідним зодіаку і льодяного трону, який в майбутньому вспадкуєш від мене. Ти мій дев‘ятий учень… На жаль, всіх тих, хто був до тебе  — я втратив. Вони не витримали лютої зими. Та я буду вірити в тебе, Юліане, бо твоя кров зовсім інша! — останнє слово знову ехом пронеслося крізь гори.

— Це все мене не цікавить! Я не хочу бути королем! Відпустіть мене додому, до сестри! Я хочу бачити Анну, годі!

Юліан зірвався, його крики лунали на єдиному подиху. Цей світ руйнував його, ще такого юного хлопчика, змушував відчувати себе дорослим і сповненим відчаю.

— Ти побачиш Маріанну тоді, коли корона із льоду прикрасить твою голову! — спокійний голос змінився суворим тоном, і шорсткий вислів сколихнув вічну зиму.

Сова здійняла завірюху. Забрала з собою господаря і зникла за горами.

Сніг відлітав вдалечінь. Небо відкрилося для зелених невинних очей. Зорі засяяли на безкрайньому просторі, древньою магією захопили серце. Зелені, сині, рожеві барви північним сяйвом розплилися на чорнім полотні. І місяць застиг в своєму зеніті. Неймовірно великий і зловісний.