Розділ 3.3

— В мене немає часу пояснювати, мій брат потребує допомоги! Тож пропустіть! — дівчина не стала вдаватися в подробиці і сміливо направилась до дверей. До біса його суворі очі й запитання, хто він такий, щоб затримувати її?!

Та генерал не збирався її відпускати і знову став на заваді. Анна мимоволі вдарилась чолом об його сталеві груди.

Піднявши зніяковілий погляд на чоловіка, зрозуміла, що опинилася в великій небезпеці. Її викрадач суворий, жорстокий і грізний тип, з яким навряд чи можна знайти компроміс.

Справи кепські!

— Я втратила багато часу! І маю знайти брата, поки не пізно! Він ще дитина, і може перебувати в великій небезпеці, я потрібна йому! Зрозумійте! — дівчина намагалася пояснити свої дії. Та чоловік лише гнівно видихнув через ніздрі. Не розчулився, не відступив, не зрозумів її біди.

Марі застогнала в повному відчаї.

— Ну, будь ласка! — заблагала вона. Та отримавши в відповідь повне нерозуміння, розізлилася і оминула чоловіка, сміливо залишивши його за своєю спиною.

Дракон провів її буремним поглядом і зупинив одним лише дотиком — схопив за передпліччя і під голосний стукіт дівочого сердечка, владно притягнув до себе. Анна не встигла навіть скрикнути, а він обхопив долонею її підборіддя, стис, і насильно заглянув в вічі. Обпік ніжні губи гарячим драконячим подихом і прогарчав в них, дико і погрозливо:

— Ні, лисенятко, ти нікуди не підеш! Поки не розповіси мені навіщо навідалась в ці землі і хто твій господар?

Дівчина завмерла, а пекло його очей мало спалити її в вогні.

— Що? Який ще господар! Я Вільна людина. І маю право йти куди забажаю! Відпустіть мене, негайно! — ледве зібравшись з думками, загаласувала Анна і спробувала вирватись із полону, та марно.

Викрадач полонив її міцною хваткою дужих рук.

А страх зростав, мов сніжний ком. З кожним подихом, словом, поглядом ставав все більш непереможнім.

Дівчина нічого не розуміла. Зовсім. Які правила в цього світу? Які закони, історія, право? В чиїх руках влада, а хто тут раб, чи слуга?

Лиходій усміхнувся. Полум‘я в його очах розгорілось мов в тартарі.

— Вільна? — спитав насмішкувато, не відриваючи погляду від її блідого обличчя. — У вільних жінок немає клейма на плечі, а в тебе воно безсумнівно знайдеться, якщо добре пошукати, — останні декілька слів він прошепотів мов аспід і провів долонею вздовж тремтячої спини полонянки, самими кінчиками пальців торкнувся тіла, і змусив відчути себе в небезпеці.

Диявол! Грається, мов кіт з мишкою. Як же бісить! І даремно витрачає її час!

Анна насупилася і пронизала винуватця згубним поглядом. Одним різким рухом вчепилася в нічну сорочку і потягнула тканину донизу. В повному гніті, огололила плече до самісінької лопатки.

— В мене нічого немає! Бо я не з цього світу… — проронила, пред‘явивши доказ.

Вся тряслася від злості і страху, розгублена і зламана, та продовжувала тримати плече відкритим, показуючи ворогові істину.

Чоловік затамував подих, зі снагою спостерігав за кожним її рухом. Боже, що вона робить? Де її скромність? Де стриманість?

В грайливому світлі полум‘я свічок, вона, зовсім беззахисна і ніжніша за світанок, стоїть в відвертому образі, мов діва з картин його спальні.

Генерал не втримався і тінню навис над полонянкою. Торкнувся пальцями тендітного плеча, з нестримним бажанням переконатися, що ніякого обману немає і вона вільна, та зовсім нікому не належить.

Анна ледве стримала стогін, коли відчула на собі гарячі дотики його пальців. Це було так відверто і небезпечно… довіритись йому в цю мить. Бо він стоїть лише в півкроці від неї — занадто близько, щоб тримати себе в руках…

Чоловік відчув снагу на устах, та відразу ж вкусив себе за нижню губу. Хіба це не спокуса для нього? Там, де мала б стояти чиясь мітка — чистота і непорочність. Гріховні думки вмить полонили розум і не дали спокійно дихати. Божевілля! Та ніхто в світі немає прав на цю дівчину.

— Як таке можливо? Ти ж прекрасна, чому ніхто досі не заволодів тобою? — чоловік мимоволі завів пальці під краї ліфу нічної сорочки.

Дівчина злилася з простором. Здається, даремно вона довела йому свою свободу. Бо тепер він сам може стати її неволею… Він вивчав її плечі, ключиці і спину, на рівні підсвідомості шукав якісь знаки… і розпусту для власної душі.

Його дракон втратив розум від однієї лишень думки про її волю, відібрати яку стало б для нього найсолодшою річчю в світі.

В бордових очах неминуче спалахнуло полум‘я. В серці жерлом вулкана закипіла кров. І дикий звір в вогняній душі розправив крила в повній волі, ані на мить не стримуючи своїх бажань.

Доля подарувала прекрасний подарунок.

І в незбагненно небезпечну мить, гарячі губи обірвали мовчання голосними словами:

— Вільна…Без господаря, покровителя, істинного. Нікому не належиш — то станеш моєю!

...

Хочу нагадати вам про мої блоги. Додала блог "знайомство з автором", де я трошки розповідаю вам про себе:3 Щоб не пропускати новинки і блоги - підписуйтесь на мою сторінку)) нас вже 88 ❤️ давайте дійдемо до 100 підписників)))

А також, ви можете підтримати автора ❤️ на книгу. Це подарує мені більше натхнення. Ваші вподобайки - це моє паливо))

Дякую-дякую ❤️ Файтінг, саранхе))