Розділ 1.3

Анна з підозрою глянула на лист. Старовинний, ніби витягнутий зі столу якогось аристократа, з жовтими від часу краями, та з не розкритою восковою печаткою.

— Це щось з мерчу? — запитала, чи то себе, чи то брата.

— Я такого не замовляв! — в подиві кліпнув Юліан і присів навпочіпки, щоб ліпше роздивитися чиєсь запрошення, яке так недолуго валялося у ніг сестри.

— Можливо, це для мами? — знизала плечима Анна і опустилася на коліна. Несміливо взяла листа до рук і окинула оцінливим поглядом.

— Але подивись, там адресат — ти, — показав Юліан на зворотний бік.

Анна перевернула листа. І справді! В полі адресата було вписане її ім‘я. А ось самого адресанта не було…

Юліан з натхненням хмикнув.

— Давай відкриймо і глянемо що там! Може то якесь запрошення від таємного шанувальника? — пограв він бровами, натякаючи на романтичне послання.

— Дурниці! Скоріш за все жарт від нашої трупи, — не вірячи в кохання, зреклася Марі і неохоче відкрила листа. В голос прочитала перші рядки й губи її вмить сколихнулися від чарівних слів:

«МаріАнно, янголе моїх ночей, я радий вітати Вас, найпрекраснішу, найвродливішу, бездоганну і недосяжну міледі чистої крові. Ви сколихнули мій світ своїм існуванням. Як побачив ваше зображення в каталозі наречених — відразу ж втратив дар мови. Я вибрав Вас, о чарівна. Ви потрібні моєму серцю, трояндо таємного саду. Зі всією пристрастю, що переповнює мене в цю мить, я запрошую Вас, МаріАнно, в світ найпалкіших пороків, до свого палацу на зимовий бал, як кандидатку на роль моєї нареченої. Прийміть же моє щире запрошення і візьміть участь у відборі, бо нагорода за вашу красу надвелика — серце принца і трон Королівства шипів. Я чекаю на вас, Марі…

З повагою, Д. Астролет»

— Якісь нісенітниці! — похмуро видала дівчина, перечитуючи останні рядки. Іншими словами це і не назвеш. Які ще в дідька принци, бали, відбори наречених? Дурня якась! Кому взагалі спало на думку підкинути їй цього листа до подарунків? Невже це батько так кепкує над нею і нагадує про женихів?

— Оу, який крінж! Точно твоя трупа!

Юліан байдуже махнув рукою і заскочив на диван. Зробив собі великий запас чипсів, і взявся перемикати телеканали. Вечором багато цікавих мультфільмів показують в етері, головне знайти той, що був би більш до вподоби. Хотілось би, щоб він був і веселим, і пригодницьким, і трохи з бійками, і з красивими дівчатами, ну і про зиму, звичайно, про воїнів, може і про драконів, і взагалі, хотілося чогось такого, що і сам не зна чого.

Картинки змінювалися з дратівливим мерехкотінням. А про звук годі й казати.

— Ти вже визначишся сьогодні, нарешті?! — аж затряслася Маріанна і кинула в хлопчиська цукеркою. Навіть на цьому дурному посланні не можна було зосередитись через його клацання. Тож в поспіхах, перечитавши листа в останній раз, дівчина склала його навпіл і агресивно засунула до кишені піжамних штанів. Тупий розіграш, та ще й брат нерви дражнить!

Хлопчисько розвів руками і ще раз натиснув на кнопку пульта. На екрані з‘явився північний полюс і його вічні зими.

— Та нема там нічого цікавого, ось якусь зиму здибав! І то нічого тут не відбувається, тільки сніг мете, і мете… і мете…

Враз, зіниці Юліана розширилися в істинному подиві. До його обличчя прилетіли маленькі сніжинки, навмисне торкнулися щік і дитячої наївності. Він завмер, споглядаючи танець снігу. Застиг, мов льодовик, і забув що таке реальність.

У пориві вітру снігом миттю занесло в кімнату.

Анна схопилася.. З екрану телевізора в дім пробралася справжня завірюха. Немов у казці. Немов у фільмі. І наче світ завмер навкруги й зупинився годинник у вітальні, стрілки припинили свій хід о 9:56.

Юліан хотів підвестися і побігти в сестринські обійми Анни. Та тут, доля вже грала в свою гру.

«У-у-у-ух!» — роздалось на всю кімнату, мов ехо снігової примари в горах.

Молодь здригнулася в такт з останньою «ух».

Телевізор затремтів і епічно впав на підлогу, коли із нього вилетіла величезна біла полярна сова. Мов бурштин мерехкотіли її очі в танці сніжинок.

Великими пазурями вона схопила Юліана і підняла над диваном. Чипси посипались з його рук на підлогу. А очі наповнилися первісним страхом.

В такт наступному уханню сови, дзеркало над каміном засвітилося мов північне сяйво. І вірити очам чи не вірити, чи вважати це витвором уяви, та дзеркало, звичайнісіньке дзеркало стало порталом.

Трясця!

Сова розправила крила і стрілою залетіла в портал, забравши Юліана з собою, по ту сторону світу.

Анна перескочила диван і мало не знесла ялинку, лишень іграшки похиталися з боку в бік. Серце билося мов скажене, розум не опрацьовував інформацію як слід. Чарівна сова, яка вилетіла із телевізора! Ефект шоку поглинав свідомість, мов чорне провалля. Та дівчина слухала серце і воно кричало їй «рятуй» під впливом самих древніх інстинктів.

Хоч камін і був гарячим, розпеченим, Марі крізь сльози вилізла на його верхів‘я, розкидала всі кубки і медалі та з відчаєм в очах занурила руку в глиб дзеркала.

— Анно! Сестро! Рятуй! — роздавався голос хлопця в глибині невідомих світів.

— Юліане! — закричала в відповідь Марі й схопила брата за руку. На мить втримала, мимоволі зраділа, та це було сумнівне щастя.

Метелиця охопила Юліана і вирвала його із рук дівчини. Викрала і сховала у своїх безмежних нетрах.

Камін обпікав коліна, холод обморожував руки, сльози лилися з очей і небачений страх охопив серце. А після нього вже прийшла злість. З‘явився гнів, як у січня. Й народилася лють, мов морози в лютому, нищівна. Анна не могла так легко здатися.

Портал закривався — світ позаду і світ попереду. Потрібно було негайно вибирати, в якому світі вона потрібніша.

Водночас з цим холодним пеклом лист в кишені піжами наче здобув крила. Намагався вирватись і полетіти вслід за совою. Навіть ранив Анну в стегно, бо на тканині маленькою плямою вмить просочилася кров.