25. Підміна

У темряві сирого підвалу почулися глухі важкі кроки. Магічний замок відчинився, двері рипнули й розкрилися перед нетерплячим чаклуном. Він тростиною відкинув шматок сіна, що валявся прямо біля порога, і пихатою ходою ввійшов усередину. За його спиною стояли два дендроїди-вартових, що зменшилися в розмірах і стягнули свої гілки, щоб пройти під низькою стелею.

– Ну, люба, час настав. Краще не пручайся, бо покусаю. Ха-ха-ха! – вигукнув він і задоволено розреготався, поправивши піджак на животі.

Обидва дендроїди увійшли в тісний підвал і попрямували до полонянки, що сиділа, притиснувши ноги до грудей, на солом'яній підстилці біля стіни.

– А що це ти сьогодні мовчиш? Навіть не забажаєш, щоб на мене ще хтось напаскудив? Га? Шилікун, гідра…

Він кинув хижий погляд у бік своєї підневільної нареченої, яка продовжувала мовчки сидіти, опустивши голову на коліна.

– Ну як знаєш. Мовчи. Так навіть краще. Мені багато слів і не потрібно. Достатньо одного «так» у потрібний момент, – іронічно продовжив він свій монолог. – І ти його скажеш. Єлизавета Мстиславівна про це подбає. Зв'яжіть її! Чого стали, як боввани? Злякалися відьму чи що?

Він махнув рукою дендроїдам, і ті слухняно попрямували у бік полонянки, увійшовши в радіус дії магічної сітки. Один з них відразу ж випустив деревоподібні відростки з гілок, і вони вп'ялися в ноги дівчини, щільно обвивши щиколотки. Відьма стрепенулась, але чинити опір не стала, виставивши руки назустріч двом іншим відросткам, випущеним другим вартовим. Щільні тугі кайдани зв'язали її по руках і ногах, відірвавши від підлоги, як ляльку, і розіп'явши по стіні.

Дендроїди обвили тіло жертви, випускаючи одну за одною нові ліани й приковуючи її до стіни все щільніше.

Віктор підійшов ближче і провів рукою по обличчю своєї полонянки, прибравши волосся за вухо. Потім грубо підняв її підборіддя, змусивши подивитися на себе.

– Ти в моїй владі, Агато. І скоро ти цьому скоришся.

 У підвал увійшла Єлизавета Мстиславівна у суворій чорній сукні та важкому кольє на обсипаних ластовинням грудях. За нею квапливо бігла жихарка, що штовхала невеликий столик на коліщатках, накритий щільною тканиною.

– Доброго дня, Агато, – голосно сказала вона і зупинилася за кілька кроків від онуки, але відповіді не дочекалася.

– Вона сьогодні мовчазна. Ха-ха-ха! – встрів Віктор і відійшов убік, поступившись старій відьмі місцем.

– Ти зрозумієш, Агато, що це заради твого ж добра і заради добра всієї нашої родини. Двоєдушницю не приймуть у жодному пристойному суспільстві. Аж надто небезпечна і незрозуміла ця магічна аномалія. Але ми вилікуємо тебе від цієї дивної недуги. Ти не будеш, як твоя мати.

– Що ви збираєтесь робити зі мною? – обізвалась зв'язана княгиня, глянувши на стару.

– Це давній обряд. Я знайшла його у старих манускриптах ще давно. Хотіла врятувати твою матір. Але Амелія виявилася дурнішою, ніж я думала. Вона на відріз відмовилася. Тим самим відмовилася і від честі стати частиною великого роду Думанових. Дурна! Мала такий шанс, але не використала його.

Відьма махнула жихарці, і та підвезла стіл ближче, прибравши полотно. На столику лежали якісь руни, символи чотирьох стихій та ще якась атрибутика. Єлизавета уважно оглянула все і схвально кивнула.

– Ви хочете позбавити мене волі?

– Ну що ти! Ні! Навпаки. Цей ритуал допоможе тобі здобути волю від того тягаря, що ти носиш. Ти більше не метатимешся між двома вогнями, не мучитимешся безглуздими сумнівами, в якому світі тобі жити. Та сила, яка прихована у тобі, розкриється повною мірою, і ти відчуєш, як вона наповнює всю тебе, а не лише половину. Ти станеш справжньою чистокровною Думановою, і в ухваленні рішень вже не виникатиме труднощів. Ти зрозумієш, моя дівчинко, що важливо, а що ні. Ти не сумніватимешся в правильності шлюбу з Вікторіусом, ти посядеш належне місце в магічному суспільстві та Раді Стихій, станеш мудрою княжною, дружиною і матір'ю, правитимеш гідно.

– Цього ніколи не станеться.

– Це вже сталося, повір, – усміхнулася відьма і розклала руни півколом біля ніг княжни. Потім вона взяла велику миску, насипала на її дно сіль і жменю землі, налила води. Після запалила свічку і встановила її в гірку землі у воді, і нарешті одним видихом випустила крихітний завиток холоду, який погнав хвилю по колу в мисці.

– Елементалі стихій, Стародавні Боги-прародителі, закликаю до вас! – почала ритуал Єлизавета, тримаючи в руках миску. – Благословіть цей ритуал, наповніть його силою та вищою волею!

Відьма волала до вищих сил, вигукуючи слова все голосніше. Її затрясло, руки затремтіли, але не випускали миску. Чотири промені від свічки, води, землі та повітря зародилися в кожному елементі та злилися в один єдиний промінь, який через руки відьми став наповнювати її всю. Було видно, як енергія пульсувала у ній, як текла під шкірою, змушуючи її видавати легке світіння. Віктор відступив убік, спостерігаючи за ритуалом. Видно було, як він нервує, смикаючи в руках тростину, і чекає результату.

Єлизавета Мстиславівна вся тремтіла, наче стримувала в собі шалену силу, яка прагнула вирватися назовні. Вона зробила крок до зв'язаної княжни. Кожен крок давався їй насилу, наче вона несла тяжкий тягар на собі. Вона простягла руку до живота Агати, через що та сильніше втиснулася в стіну, злякано спостерігаючи за кожним рухом заклинательки.