22. У полоні

Я залишилася у своїй імпровізованій в'язниці одна, наодинці зі своїми думками. Тривога про Поліанну постійно нагадувала про себе, дряпаючи душу. Я навіть не знала, чи вона жива. Останнім моїм спогадом було змучене тільце мавки у вигляді плюща. Залишалося сподіватися, що Віктор залишив її живою і тримає в заручниках, як і сказав. Так бодай є шанс її врятувати. А затримуватись тут і тим більше виходити заміж я зовсім не збиралася.

Звичайно ж, я спробувала скористатися магією – зняла намисто з агатом і заради експерименту створила крихітний вихор. Потім направила його до виходу, але, як і казав Віктор, спрацювала магічна сітка. Вихор зрикошетив від неї та полетів у зворотному напрямку. Я обстежила краї сітки, які не випускали не тільки магію, а й мене, заглушила крихітне торнадо, що блукає з боку в бік, і безнадійно плюхнулася на солом'яне стеління, обмірковуючи свої подальші дії.

"Як цей мерзотник Азім міг так з нами вчинити?! Цей проклятий хамелеон провів нас! А як же він майстерно вдавав, що здивований побачити вовчу морду Віктора в моєму кабінеті… От негідник!" – думала я.

Тепер стало цілком зрозумілим його прагнення прислужитися і затриматися в салоні за будь-яку ціну, втертися в довіру до Поліанни та до мене. Бідолашна наївна Поліанна... Вона так вірила йому. Так їм захоплювалася... У якийсь момент мені навіть здалося, що вона закохана. А він так підло вчинив.

Від злості я стиснула кулаки. Злилася і на хама, і на себе. На нього – за те, що зрадив, а на себе – за те, що дозволила обвести себе довкола пальця. Образа осіла грудкою в горлі. Ще й у шлунку нило від голоду. Здається, я не їла зранку, а може, й довше, адже незрозуміло, скільки часу я пробула у відключці і який зараз день. Варто мені подумати про голод, як почувся звук засува, який відчинили.

"Схоже, до мене відвідувачі... Сподіваюся, з їжею".

Я сіла зручніше, спершись на стіну, і поправила на собі штани, добряче забруднені.

– Доброго дня, Агато, – низький жіночий голос заповнив простір навколо. Я відразу ж відчула холодок по тілу і легкий протяг, що ковзнув по підлозі. 

Бабуся Ліза була, як і всі в нашому роді, воздушницею, але її магією стихії був холод. Можливо, тому вона завжди була стриманою та холодною. Справжня Снігова Королева. Я любила свою бабусю і знала, що вона любить мене, хоч і своїм незрозумілим стриманим коханням. Але після того, як дізналася про маму і що бабуся була проти неї, щось надломилося в мені. Її суворість і закритість стали для мене злістю і ненавистю, ніби вона й не любила мене ніколи, немов бачила в мені матір, на яку я була така схожа і яку вона не прийняла.

– Бабуся…

– Ось і знайшлася пропажа наша... – сказала вона розмірено і поставила кошик із продуктами на підлогу.

– Навіть не намагайся вмовляти. Я не вийду за Віктора. І додому не повернуся.

Літня відьма в довгій сукні з плісированою спідницею і в мереживній блузі, застебнутій на ґудзики до самого підборіддя, плавно наблизилася до мене і склала руки в замок на животі.

– Ти вся в матір. Норовиста й безрозсудна. А ще нічого не розумієш у житті. Ти підірвала репутацію та честь Думанових своїм вчинком. Як ти не розумієш? Батько ледве оговтався від твоєї втечі.

– А холоднокровне вбивство Амелії не підриває честь роду, ба?

– Амелія загинула через свою дурість та впертість. Я говорила їй не вештатись з людьми, я давала їй шанс стати однією з нас, але вона не захотіла змінюватися.

– Навіщо їй треба було змінюватись? Вона була відьмою.

– І так, і ні. У будь-якому разі, я не дозволю тобі піти її стопами. Щоб моя внучка, чистокровна Думанова, занапастила себе. Ти, звичайно, не згодна зі мною зараз, але частина тебе розуміє, що це потрібно. І цю частину ми пробудимо в тобі, моя люба.

– Ба, про що ти? Я не розумію… До чого тут Віктор?

– Віктор хоч і не з почесного роду, але він багатий і впливовий у магічному світі. Йому потрібне місце в Раді, і ти йому даси його, розділивши з ним титул. А натомість отримаєш владу та гроші Вознесенського, об'єднавши обидва роди. Віктор зміцнить нашу фракцію, підтримуватиме інтереси тих магів, які обирають велич магії, а не безглузде приховування самого факту її існування.

– Рада не дозволить цьому статися.

– Ваші сини будуть настільки могутні, що навіть Рада Стихій не зможе вказувати їм, що робити. І тоді справедливість переможе. Маги правитимуть на Землі, а люди стануть тими, ким і мають бути – слугами.

– Це порушення Вищої гармонії буття… Ти кажеш зараз крамольні речі, бабусю…

– Вища гармонія – нісенітниця! У школі та академії тебе цьому навчали, бо так вигідно Раді! Але це все дурня. На щастя, Думанови мають однодумців. Є в магічному світі розсудливі маги, які не хочуть більше жити за застарілими законами! І ти – одна з нас.

– Ні! Це не так!

– Не сперечайся! Зараз у тобі говорить інший дух, але після ритуалу ти звільнишся від нього і станеш справжньою, моя дівчинко. Тобі стане легше, повір… Якби твоя мати послухалася мене і погодилася на ритуал, все було б по-іншому.

– Який ритуал? Який інший дух?

– Ти все скоро дізнаєшся. А зараз просто поїж та відпочинь. Для ритуалу знадобиться багато зусиль. Та й попереду маєш важливу подію, люба.