20. Чужий

У салоні прямо з порога мене зустрічав якийсь бедлам. Азім і Поліанна накарячках, купа розкиданих манекенів, навалені горою сукні на дивані в холі – уся ця картина  змусила б здивуватися будь-кого, а от мене все це шокувало, тому що салон мав відкритися за двадцять хвилин.

– Що тут за стихійне лихо ви влаштували?

– Здрастуйте, Агата Констан ... – пробулькала Поліанна, не встаючи з підлоги.

– Ми влаштували? – перебив Полю Азім, підвівшись на одне коліно і розвернувшись до мене обличчям. – Це ви влаштували!

Поля винувато дивилася то на мене, то на спантеличеного та розгніваного Азіма, поки той продовжував обурюватися:

– І тільки не треба брехати, що раптово сталася пожежа! Щось вони тут у вас зачастили! – єхидно похитав він головою і провів пальцем по підлозі рівно за лінією моєї латки від закляття приховування, зробленої нашвидкуруч...

– Тут явно сліди від фаєрбола, які поспішно залатали кривими заклинаннями приховування! А там купа зіпсованих іскрами суконь! І на шторах теж, і он там, на квітах, і це я вже мовчу про нестачу одного манекена!

Азім активно махав руками, показуючи сліди від вчорашньої вогненної суперечки з Рубіною, як справжній слідчий на місці злочину. Він напирав так сильно, що я відчула себе злочинницею… А ще, звичайно, мені було дуже соромно зізнаватись, що ці криві заклинання – моїх рук справа…

- Гаразд, добре ти маєш рацію. На нас було вчинено вчора невеликий напад. – зізналася я. – Але все гаразд… було. Вчора, коли ми йшли, – додала я, оглядаючи страшний безлад.

– Навіть не питаю, кому знадобилося нападати на весільний салон і навіщо… Але це ви називаєте «гаразд»? Хіба відьом не вчать нормально замітати сліди? – обурювався він. – Я хоч і не закінчував ваших модних академій магії для вищого стану, але й то зробив би  краще за дві секунди! Та що там казати! Навіть феї впоралися б краще, попри їхні габарити.

– Ми поспішали з Поліанною. І взагалі! Чого ти тут розкомандувався? Спробуй – зроби краще! За двадцять хвилин відкриття, між іншим! - включила я командира, важливо закочуючи рукава жакета. Але моя спроба перевести тему розмови від моїх кривих заклинань не вдалася.

– Хм, гаразд. Вчись, відьмо, – з викликом промовив Азім, встав на ноги та допоміг стати Поліанні, яка з роззявленим ротом спостерігала за нашою суперечкою і по черзі кивала то мені, то хаму.

Азім зосереджено заплющив очі й почав походжати місцем, де обвуглилася підлогу. Ми з Поліанною раптом із подивом відзначили, що він сам частково злився з підлогою. Його ноги до колін практично не відрізнялися за кольором і візерунком від лінолеуму. Трохи вище, якщо придивитися, під час руху ставали помітні обриси його ніг. Вище за пояс хамелеон зовсім став напівпрозорим і з серйозним обличчям щось мукав собі під ніс. Навдивовижу, але за лічені хвилини обвуглена пляма почала затиратися і зливатися за кольором з навколишньою підлогою прямо під ногами Азима.

Я ледве приховала подив, а мавка зовсім заплескала в долоні від захоплення.

– Азімчику, ти просто геній маскування!

Я суворо подивилась на захоплену Поліанну.

«Могла б хоч трохи стримувати емоції… Все-таки я – її начальниця і подруга, а не цей вискочка…» – подумала я про себе і зиркнула у бік Полі. Та зрозуміла моє невдоволення і почала радіти трохи тихіше. Але лише на секунду. Коли Азім методично оновив фіранки, поцятковані дрібними крапками від іскор, і полагодив зіпсовані сукні всього за кілька хвилин, Поліанна просто верещала від захоплення.

– Не потрібно оплесків! – тріумфував хамелеон, розплившись у задоволеній посмішці. – Я не геній, я тільки вчуся.

– Ти просто знахідка! Агата Костянтинівна вчора майже годину пихкала над підлогою, а ти так швидко…

– Кхе-кхе! – не витрималася я.

– Ой ... Вибачте, Агато Костянтинівно. Я хотіла сказати, що вам так сильно дісталося, і підлога була жахлива настільки, що довелося возитися набагато довше і…

– Полю, займися вже сукнями! Азіме, гарна робота. Як для помічника – побутова магія життєво необхідна. Піду займуся своїми справами, – навмисне спокійно сказала я і попрямувала до свого офісу з гордо піднятою головою. Бракувало ще, щоб цей хам вирішив, що він незамінний співробітник.

– Азімчику, де ти так навчився? – не вгамовувалась Поліанна, розглядаючи ідеальну підлогу та відремонтовані сукні.

– Ти ж сама сказала – я геній. Та й це у мене в крові.

Я пирхнула, прискорила крок, не в змозі слухати ці оди самому собі, і закрилася в кабінеті. 

«Теж мені, геній прибирання! Воно б йому дуже стало в пригоді, якби довелося ухилятися від вогняних куль Рубіни… І що тільки Поля в ньому знайшла?»

Обурюючись про себе, я сіла за стіл і почала методично перебирати рахунки та інші папірці, створюючи видимість роботи. Кого я лише дурила! Теж мені важлива начальниця! Навіть дірку в підлозі не зуміла залатати ... Азім частково мав рацію. Соромно відьмі не володіти основами побутової магії.

«Щойно розгребуся трохи зі справами в салоні, обов'язково займуся надолуженням втрачених знань… Професорка Ядвіга зараз тріумфувала б, якби дізналася, що Агата Думанова шкодує про пропущені лекції…» – розмірковувала я.