17. Амелія

Я потім ще довго плакала і розпитувала батька про загибель матері. Бабуся Ліза теж була при тій розмові. Вона довго випитувала, що я бачила, сильно лаяла мене, що я так ризикувала, а потім в обмін на мою присягу більше так не робити, вони розповіли, що сталося з матір'ю.

Батько розповів, що зустрів Амелію, об'їжджаючи свої володіння. Зупинився в неї на нічліг. Юна відьма полонила своєю красою відьмака. Він довго добивався її уваги й, нарешті, отримав своє. Так сталося, що вона завагітніла. Костянтин хотів забрати її до свого замку, але вона відмовилася, не бажаючи залишати рідні краї та село, де жила останні роки. До неї з усіх околиць приходили люди, просячи допомоги, і вона не відмовляла нікому.

– Її милосердя і любов до людей і занапастили її в результаті. Ці тварюки довідалися, що Амелія носить дитя. Що понесла вона його без чоловіка і чомусь вирішили, що це диявольський виродок… – казав батько.

Кожне слово він ніби цідив крізь зуби, вимовляючи кожен звук із вселенським болем та злістю.

– Так, мила, злі люди занапастили твою матір, – додала бабуся, поплескавши мене по плечу сухорлявою долонею. – Це тобі й довелося побачити, люба… А не варто було б.

Тепер я знала, що сталося з матір'ю, адже раніше мені лише казали, що вона померла під час пологів. А насправді Амелію зрадили люди, яким вона все життя допомагала. Вбили за те, що дізналися природу її відьомського дару і дізналися, що вона носить дитину не від людини. Як сказала мені бабуся, вони звинуватили маму у всіх бідах села, зв'язавши недавню посуху та мор худоби з її вагітністю.

– Люди вирішили, що дитина Амелії зачата від самого Сатани, і буде тільки гірше. А в ніч, коли відьма розродилася, зчинилася сильна буря. Блискавка вдарила в один із будинків, і третина села вигоріла від пожежі, – говорила бабуся Ліза, погладжуючи моє волосся.

Вона намагалася мене заспокоїти, хоч ніколи й не вміла цього робити. Її холодний тон і завжди крижані руки діяли на мене не заспокійливо, а радше паралізували. Я уважно слухала її розповідь, відчуваючи, як сльози в очах холонуть, перетворюючись на крижинки.

У всьому звинуватили відьму, що народила. На неї напали та спробували забрати дитину – маленьку дівчинку. Але це їм не вдалося. Амелія мала сильну ментальну магію і зуміла навіяти кільком великим і сильним чоловікам, які прийшли по її душу, навпаки захищати її та дитину, а сама кинулася бігти. Почалася кривава бійня, мимовільних захисників убили свої ж. Але втекти знесилілій і ще зовсім слабкій відьмі з дитиною на руках теж не вдалося. Вона приховала дочку покровом невидимості та нечутності, попросивши фей доставити послання Костянтину – батькові дитини. На це вона витратила останні сили та впала на коліна перед людьми, що збіглися. Але навіть це не зупинило розлючених чоловіків і жінок, що накинулися на неї зі спотвореними гнівом обличчями.

– Вони безжально вбили її, роздерли! Я отримав послання феї, але було запізно, – підтвердив слова бабусі батько. – Ця некваплива дурна істота принесла його мені тоді, коли вже нічого не можна було змінити. Я розігнав натовп і забрав знівечену наречену геть. Потім знайшов тебе, заховану поблизу.

Батько ледь чутно схлипнув і відвів погляд.

Я притулилася до нього щосили та душила ридання, але сльози самі текли з очей.

Більше я не питала батька про минуле. Я повірила йому, побачила, який біль насправді живе у ньому. І те, що здавалося мені байдужістю до минулого, було насправді величезною скорботою і раною, що кровоточила в його серці, яку він не хотів ворушити. Він любив мою матір і так і не зміг пробачити її смерть людям. А згадувати про неї не хотів лише через те, що для нього це було неймовірно важко та боляче.

З того часу він виступав у Раді за те, щоб підкорити людей, позбавити їх недоторканності та повалити їх з п'єдесталу, на який вони самі себе поставили, забувши про існування в цьому світі магії. Але його погляди поділяли далеко не всі, побоюючись гніву давніх Богів та їхнього третього пришестя. Йому нагадували про повір'я, що зі знищенням людства помре і вся планета і вся магія, але батько вважав його пережитками минулого, як і самих міфічних Богів, які не показували себе вже багато тисячоліть. Він взагалі ставив під питання непорушність істин, на яких будувалися закони магії, бажаючи реформувати устрій світу.

– І ви повірили батькові? Адже це все була неправда, так? – вражено запитала Поліанна, почувши мою розповідь.

– Я довгі роки вірила йому, закривши для себе питання про загибель мами. Мені й самій не хотілося більше використовувати заклинання повернення і знову переживати той жах, що я бачила. Але одного прекрасного дня, через багато років, коли я вже стала студенткою академії магії, я дізналася, що батько розповів мені не всю правду про те, що сталося.

Я знову поринула у спогади, а Поліанна, здається, забула, як дихати, слухаючи мене.

 

Пані Ядвіга Костицька (або Баба Яга, як її називали всі студенти), моя викладачка з побутової магії та різнотрав'я, була вкрай незадоволена моїми успіхами.

Я часто пропускала лекції, не приходила на практичні заняття в її лісовій резиденції та цілком очікувано завалила іспит. Мене могли не зарахувати на наступний курс, тому довелося таки зайнятися штудіюванням нудних заклинань, які я так не любила, бо воліла відточувати майстерність використання стихійних навичок та бойової магії, яку вважала кориснішою, ніж уміння чарівно прикрасити зал перед важливим прийманням гостей.