– Продовжуйте! Чого застигли! – гаркнув Віктор Суджениці, схопив зі столу ритуальну чашу з вином і мало не силою вдавив її в руку нареченої, стиснувши її пальці навколо витонченої металевої ніжки.
Дендроїди уносили геть залишки вже безтілесного Юваля, чия життєва сила виблискувала блакитним свіченням у корінні вартових…
Я заплющила очі й тремтячою рукою стягнула з шиї намисто з агатом.
Я не знімала його десять років, блокуючи магію стихії роду, яку зненавиділа. Але зараз треба було ризикнути. Воно душило мене, не давало дихати. Те, що я збиралася зробити, могло обернутися для мене кошмаром, але я вже зрозуміла, що не можу вчинити інакше.
Я кинула кулон у сумку, що висіла на плечі, зітхнула на повні груди та відчула надзвичайну міць. З кожним вдихом я відчувала новий ковток п'янкої енергії. Як же давно я не відчувала це неймовірне почуття сили! Я почала збирати всю її в купу, жадібно черпаючи магію повітря.
Над весільною аркою, високо в повітрі, було видно, як здійнялася одна з горгулій. Легке заціпеніння скувало мені подих від вигляду химерної кам'яної громадини, що миттєво відчула осередок магії. Я поспіхом увімкнула ментальний захист та обережніше черпала силу з повітря. Назад шляху вже не було.
Маріїнна приречено прийняла келих і готувалася випити з нього, але різкий порив холодного вітру повалив весільну арку прямо на Судженицю. Виникла метушня. Усі кинулися допомагати жриці та марно намагалися встановити арку на місце. Маріїнна застигла з келихом у руці та не наважувалася зробити ковток. Вітер роздмухував її волосся і фату. У повітрі закружляв пил і дрібні порошини.
Я продовжувала робити задумане, а горгулія метушливо зависала над гостями, але наближуватися боялася. Віктор явно дав наказ в жодному разі не зірвати весілля. Прямої загрози істота не бачила, отже не могла атакувати. Моя магія діяла опосередковано, через природну стихію, не завдаючи прямої шкоди. Така тактика виявилася правильною. Я зрозуміла, що мене не помічають, та продовжувала роздмухувати небачений ураган.
Наречена, на відміну від всіх присутніх, єдина зрозуміла, що відбувається, і в її очах засвітилася надія. Я постаралася якнайдалі забитися в натовп, щоб не привертати до себе уваги.
Все небо затягло важкими темно-ліловими хмарами, гості почали відволікатися і перешіптуватися. Пориви вітру, що налетів з усіх боків, грубо здіймали скатертини на столах, скидали з зухвалим дзвоном дорогий посуд на підлогу, обривали гірлянди та квіти. Офіціанти забігали по залі, намагаючись приборкати стихію. Гості заохали, притримуючи зачіски, що роздувалися від вітру, і вбрання. Маріїнна хитнулася, застигнувши на мить з келихом у руці. Ми на секунду зустрілися з нею поглядами, і я прочитала на її обличчя німе «Спасибі».
– Пий! – квапив її Віктор, озираючись на всі боки, й притримував відвороти піджака, що роздмухувалися вітром. Він уже не звертав жодної уваги на Судженицю, яка заплуталася в стрічках власного вбрання. Вони лізли їй в обличчя і сплутували волосся. Він хотів завершити ритуал сам, зрозумівши, що відбувається щось недобре.
Почулися гуркіт грому, а спалахи світла розривали небо на шматки, відбиваючись відблисками в очах переляканих гостей. Вже декілька горгулій виднілися на фоні хмар, але нічого не могли вдіяти.
Маріїнна не слухала Віктора, мовчки поглядала в темряву неба, що згущалася та нависала все нижче.
Віктор зрозумів, що зараз буде, і силоміць смикнув наречену за руку, намагаючись відтягнути під навіс. Маріїнна кинула келих і упиралася щосили. Дрібні холодні краплі почали зриватися з хмар, падали на її шкіру і робили напівпрозорою.
– Відпусти мене! – кричала вона, але її вигуки губилися в загальній метушні, їх уносив вітер і глушив гуркіт грому. Почалося щось неймовірне.
– Ти за це заплатиш! Ти його не врятуєш! І він тебе не врятує! – кричав Віктор на неї, забувши про обережність, адже всі навкруги геть забули, з якого приводу тут зібралися, і квапливо ховалися під навіс. Морські гості почали метушитися та рятуватися від урагану, щоб не перетворитися на нереїд просто на майданчику – бігли в бік готельного фойе. І тут з черговим гуркотом грому з неба повалилася стіна води.
Я прийшла до тями, коли з ніг до голови виявилася промоклою під гуркітливою зливою. Великі краплі заливали столи, збивали прикраси. Гості з вереском розбігалися і ховалися всередині готелю. Я кинулася туди, усвідомивши, що одна залишилася на майданчику. На щастя, Віктор не помітив мене, намагаючись сховати від води Маріїнну. Але все було марно. Вона швидко перетворилася, ставши нереїдою, і пірнула в першу калюжу, що їй трапилася.
Юваль, що висихав і втрачав соки, теж ожив і перетворився. Він вирвався з гіллястих лап-корінь дендроїдів, прийнявши вигляд струмка. Сила рідної стихії наповнила наяду міццю.
Під шквалом води вже нічого неможливо було розгледіти. Розгублений і злий Віктор лупив ногами по калюжах, щось кричав. Його слова розібрати було складно, вони перетворилися на шалений рик дикого звіра. Зрозумівши, що наречена втекла і нічого не може зробити, він кинувся до готелю. Калюжі на плитці швидко зливались докупи, утворюючи один потужний потік, який мчав до річки.
Крізь скло розкішного патіо готелю я бачила, як два блискучі потоки води злилися воєдино і витікали геть, граючи у світлі блискавок. Я крадькома посміхнулася.
"Вони зустрілися".
#1090 в Фентезі
#250 в Міське фентезі
#3564 в Любовні романи
#843 в Любовне фентезі
Відредаговано: 27.08.2022