10. У ресторані

Віктор зустрів мене біля ресторану широкою посмішкою і галантним жестом провів усередину. А мені ж не хотілося бути люб'язною з ним зовсім, але й виявляти невдоволення прямо я поки що не поспішала.

Я хотіла зрозуміти, навіщо йому шлюб із нереїдою, ще й із зубожілого роду.

– Вікторе, дякую, що так швидко погодилися зустрітися.

– Ну, а як же інакше, Агато?! Адже йдеться про моє весілля! Тобто про наше, з Мариночкою. Що може бути важливішим? – вигукнув він, відкинувшись на спинку зручного крісла, і відразу перемикнутися на винну карту, яку приніс офіціант. 

– Яловичий стейк з кров'ю і "Каберне Совіньйон" пляшечку, будьте ласкаві. Вино, гідне аристократа! Я ж майбутній граф, як ніяк... Можу собі дозволити, – пожартував він, вишукано змахнувши рукою з відстовбурченим мізинцем.

Офіціант чемно кивнув і переключив свою увагу на мене, чекаючи на замовлення.

Я натягнуто посміхнулася й уткнулася в меню.

«Схоже, Віктор хоче стати аристократом. Може, для цього йому потрібна наречена благородної крові? Це ж треба! Заради титулу викрасти коханого нереїди та шантажем змусити всю її родину танцювати під свою дудку!»

– Мені, будьте ласкаві, зелений чай і легкий салат з куркою, – звернулася я до офіціанта, а коли він пішов, як би ненароком поставила Віктору навідне запитання. – Хіба титул дружини переходить до чоловіка?

– Ну, принцом мені не стати, ясна річ… Але графа мені дадуть за рішенням Ради Стихій. Я ж повинен відповідати своїй дружині, так би мовити, – посміхнувся він і грайливо підморгнув.

– Дурниці все, ці титули... От хіба у вашому житті щось зміниться?

– Може, нічого. А може, й усе. – сухо сказав він без жодних усмішок.

 «Самозакоханий дурень…» – подумала я, не забувши екранувати від чаклуна свої думки.

– Отже, стосовно весілля… – перевела я тему. – Мені вдалося знайти чудовий заміський комплекс із рестораном та готелем. А ще я провела переговори із Радою Суджениць північних земель. Дізнавшись, що виходить заміж титулована особа, церемонію погодилася провести сама Вища Суджениця. Вона готова навіть піти нам назустріч і скоротити всі формальності, але основних канонів потрібно буде дотриматись. Це дрібниці, на кшталт засвідчення взаємної згоди нареченого та нареченої за допомоги магічного артефакту. З цим не буде проблем, правда?

Я навмисне акцентувала на цьому увагу, щоб подивитися на реакцію Віктора, але він навіть не змінився в облииччі.

– Ясна річ. Адже ми з Мариночкою шалено любимо одне одного. І ніщо не завадить нашому союзу. – повільно сказав він, постукуючи пальцями по вовчій голові на своїй тростині, яка була перекинута через ручку крісла. – Але ви даремно турбувалися з Радою Суджениць. Я вже давно все влаштував. Вести церемонію буде Наречниця. Так називають жриць-суджениць на Півдні, звідки я родом. Розумієте, саме вона засвідчила колись шлюб моїх батьків, добре знає мій рід, хоч і не такий знатний, як у моєї нареченої, але це лише поки що. Моя матінка розшукала її. І вона люб'язно погодилася провести й мою церемонію одруження. Чудово, правда?

Я натягнуто посміхнулася, зробивши зворушений вираз обличчя: «Бреше і не червоніє… Ось тільки він поки не знає, що йому доведеться мати справу зі мною». Мені стало гидко і липко на душі від його солодкої брехні. Я ж знала, що він причетний до викрадення нареченого Маріїнни та веде бідолаху до вівтаря силою. Саме для цього йому і потрібна підставна Суджениця – для засвідчення легітимності магічного шлюбу, який не дозволила б жодна стороння Жриця.

– От і прекрасно! Тоді мені не варто турбуватися про те, що хтось спробує зірвати весілля. Ну, знаєте, всяке буває... Ви з Маріінною – завидна пара ... Заздрісники, колишні коханці, скривджені наречені й таке інше ... – Защебетала я, як би ненароком промацуючи ґрунт.

– Не хвилюйтеся. Моя служба охорони подбає про це. Я найняв загін дендроїдів-вартових та кам'яних горгулій – вони оточать будівлю. Королева нереїд надішле додатково тельхінів. На церемонію і миша не прослизне. Я впевнений, все пройде гладко, – ніби вихваляючись, сказав він, ретельно розрізаючи стейк на шматочки й вимокаючи їх у соку, який рясно витікав із м'яса.

Я кліпнула очима і нервово проковтнула. 

"Навіть якщо мені вдасться звільнити Юваля, то проникнути на весілля і зірвати його, закоханому наяді буде ой, як нелегко".

– А як щодо церемонії? Маріїнна не зможе довго бути Мариною, – продовжувала випитувати я потрібні мені деталі.

– Я все влаштую. Я ж сказав. Займайтеся організацією весілля, а про церемонію потурбуюсь я. І перевірте, щоб не було жодної води під час свята, навіть столової в пляшках. Адже ми не хочемо, щоб моя майбутня рідня шльопала хвостами на дорогому паркеті ресторану, вірно? Та й краще за воду – вино! До речі, ваше здоров'я та краса, Агато! – сказав він і випив вина з келиха.

– Дякую. Добре, води не буде. Що ж, тоді більше не затримуватиму вас, – сказала я, навіть не спробувавши салат, який приніс офіціант. Апетит випарувався від виду того, як уплітає стейк з кров'ю цей страшний чаклун.

– Може, таки пообідаєте? Ви навіть не торкнулися їжі. І ось тільки не треба казати, що бережете фігуру! – жартівливо сказав він, натякаючи на особливу валстивість відьом завжди зберігати стрункість і привабливість до глибокої старості.