7. Останній хам

Я подивилася на хлопця, відразу відсканувавши його енергетику. Він явно із магічного світу, але хто? Його аура променилася і змінювалася, як райдужні переливи в калюжці машинного мастила на асфальті: то фіолетово-рожева, то жовто-зелена, то срібляста. Як для чаклуна – обмаль іскор сили. Ельф? Теж ні. Існують плями схожої енергії, але вони то виникають, то розчиняються в інших потоках. Що за фрукт такий і навіщо з'явився?

– Час зараз і справді невдалий. Що ви хотіли? – суворо запитала я, обтрусивши руки від води.

– Готовий приступити до робочих обов'язків асистента! – Діловито заявив молодий чоловік, посміхнувшись.

Я пирхнула від такого нахабства. Це ж треба! З'явився без запрошення, і так упевнений, що його беруть на роботу!

– Ви вибачте, але співбесіди вже закінчилися на сьогодні, – чемно вступила в діалог Поліанна, побачивши, як я ледве стримуюсь, щоб не гаркнути на зухвальця.

– А мені не потрібна співбесіда. Я і так знаю, що ідеально вам підходжу.

Хлопець поважно вигнув ліву брову і пройшовся моїм кабінетом від дверей до вікна, наче він тут був господар.

Така поведінка збентежила мене остаточно, і я буквально вибухнула, досягнувши точки кипіння після того, що сталося.

– Ви хто взагалі такий і що собі дозволяєте? Вам же сказали, що ми більше не приймаємо претендентів! – обурилася я, роздратовано кинувши мокру ганчірку на стіл. – І взагалі! Знаєте що? Ми нікого не шукаємо. До побачення!

– Хіба це не ви поширили інформацію, що шукаєте помічника для роботи з людьми? – абсолютно спокійно запитав він, зобразивши безневинно здивований вираз обличчя.

– Ми. Але ви нам не підходите! Зрозуміло?

– Як ви це визначили? – незворушно продовжував він допитуватися, спершись спиною на підвіконня.

– Ви вибачте, будь ласка, але ж вам Агата Костянтинівна зрозуміло сказала. Вважайте, що набір закритий. Всього найкращого! – знову втрутилася Поліанна, бачачи, як я заливаюся рум'янцем обурення і нервово здригаюсь.

– Це неможливо, тому що краще за мене вам нікого не знайти, – не вгавав він, продовжуючи впевнено посміхатися. – До речі, мене звуть Азім.

– Та хто ти взагалі такий, Азіме?! – не витримала я, відкинувши шанобливе «ви».

– Я останній із роду Хамів…

– Ну, це ми помітили! Хам рідкісний. – перебила його я, хмикнувши. Поліанна теж не стримала смішка.

– Ні, ви не зрозуміли. Хами – вони ж Хамелеони.

Я здивовано дивилася на хлопця, який чи то знущався з нас, чи то розігрував. Ні про яку династію Хамелеонів я, випускниця найпрестижнішої академії магії у світі, нічого не чула. Його магічну ауру мені справді не вдалося ідентифікувати, але може це якийсь фокус? Виверт, щоб приховати від мене своє справжнє обличчя?

– Послухайте, шановний останній Хамелеоне, ваша наполегливість нічого не змінить. Ви робите лише гірше. Залишіть, будь ласка, наш салон. У добровільному порядку.

– Добре, я зрозумів. Я прийду завтра і доведу, як сильно ви мене потребуєте. На все добре, милі пані, – чемно вклонився він і пішов геть, зачинивши за собою двері.

– Навіть не намагайся! – крикнула я йому навздогін, закипівши остаточно. У пориві гніву я схопила зі столу лійку і шпурнула прямо у двері, приправивши свій кидок ментальним викидом усіх тих негативних емоцій, що дозріли в мені за цей божевільний ранок. Викид вийшов таким потужним, що лійка вибухнула, вдарившись об двері, і розлетілася на частини. Один зі шматків зрикошетив просто в нічому неповинну Поліанну, що опинилася під вогнем. Бідолашна жалібно вискнула та обернулася плющем з переляку, звалившись на підлогу.

Я відразу схаменулась. Злість моментально зникла, і я кинулася до рослини, яка втратила кілька листочків при падінні.

– Поліаннушко, миленька, пробач! Це я зі злості на цього хама! Пробач мені, будь ласка! Я не хотіла тобі нашкодити.

Плющ знову обернувся маленькою жінкою, що розпласталася на підлозі,  тихенько схлипувала і мружилася від болю.

– Ой-ой-ой, – застогнала Поля і притиснула до себе ліву кисть. Бідолашна забила пальці й розтягла зап'ястя.

– Вибач мені ще раз, зараз ми тебе полікуємо.

Поля ще жодного разу не бачила мене в гніві. Власне, до сьогодні мене ніхто так і не виводив із себе. Я, звісно, ​​злилася і раніше, але щоб ментальними викидами шпурлятися – такого не було. Ментальна магія в принципі вважається однією з найбезпечніших, хіба що після побутової. Я допомогла мавці встати та, як зуміла, знеболила руку. Цілитель з мене ніякий, чесно зізнатися, але кілька життєво важливих заклинань я, звичайно ж, знала.

Весь день я відновлювала свої напрацювання по майбутньому весіллі нереїди та чаклуна. На щастя, шкіряна обкладинка не сильно постраждала від вогню і захистила папери від води.

Полю я відпустила раніше – її руці потрібен був відпочинок. А сама продовжила розбиратися зі справами у салоні.

Надвечір я перестала складати план церемонії для Маріїнни та вже збиралася додому, як раптом відчула стійкий аромат чоловічого парфуму. Це був знайомий мені аромат із нотками сандалу та вишні… Серце тривожно застукало, пульс барабанним дробом відбивав по скронях.