4. Непроханий гість

Наступного дня до нас завітав досить нетиповий відвідувач для весільного салону – високий темноволосий чоловік років сорока на вигляд з густою бородою, в гарному дорогому костюмі. Виглядав він досить модно, але тростина в руці надавала йому років.

– Здрастуйте, пані! – привітно сказав він, підійшовши до нас з Поліанною, яка відразу ж кинула усі свої справи, побачивши такого колоритного гостя.

Поля від несподіванки навіть упустила моток шовкової стрічки, яка відразу розпустилася хвилями по підлозі. Мавка, важко зітхнувши, кинулася змотувати неслухняну тканину-"втікачку".

– Чим ми можемо бути корисними? – люб'язно поцікавилася я, облишивши манекен, який перевдягала, та перемкнула свою увагу на відвідувача.

Було в ньому щось таке… незвичне. Начебто проста людина, але щось у ньому було не так. І ця його тростина буквально притягувала погляд, тому що таку річ точно не купиш у затрапезному магазинчику і навіть у дорогому бутику. Палиця явно була зроблена на замовлення, причому не звичайним майстром – а кимось із магічного світу. Набалдашник у вигляді голови вовка був прикрашений рубінами, які служили звірові очима.

– О! Ви вже корисні! – вигукнув він, повісивши тростину на передпліччя, і сів на диван біля входу, закинувши ногу на ногу. Його сірі очі вивчали мене так само уважно, як і мої зелено-блакитні – його.

– Ви організовуєте моє весілля, – пояснив він, бачачи моє здивування.

– Ваше весілля? – перепитала я, не розуміючи, про яке весілля йдеться, адже я точно бачу його вперше.

– Перепрошую. Дозвольте представитися, – схаменувся він, підвівся з дивана і галантно приставив передпліччя з тростиною до торса. – Віктор Вознесенський. Найближчим часом – граф Понт-Евксинський.

Поля застигла навпочіпки зі стрічкою в руках, а в моїй голові, нарешті, почало прояснюватися. Я перша вийшла зі ступору.

– Раді зустрічі, Вікторе... – видавила з себе я після незручної паузи, а сама думала, як же це я проґавила його магічну ауру, адже тепер вона була видна чітко: темно-фіолетова заграва навколо нього явно давала зрозуміти, що переді мною чаклун стихії Землі, швидше за все. Домішки в аурі говорили про ще якусь магію, але я не могла зрозуміти, яку саме.

– Не турбуйтеся, я вмію добре маскуватися, – наче вловив мої думки він.

Хоча прочитати мене досить складно, якщо я цього не бажаю.

Я кивнула, а Віктор дістав із кишені конверт і простягнув мені.

– Це аванс за вашу роботу. Я взяла конверт, миттю відсканувавши значну суму всередині.

– Вам не варто було турбуватися і робити це особисто, Вікторе, – зніяковіло посміхнулася я. – Ви могли б надіслати когось…

– Зізнаюся, мені хотілося побачити відьму, яка присвятила себе такому дивному заняттю.

– А чому б ні? Людські традиції проникають у магічний світ так само як і магія просочується у світ людей. Я організувала більше десятка магічних весіль та близько сотні – для простих смертних. Якщо ви не впевнені у мені…

– Ні, що ви, Агато! Я не це хотів сказати. Просто мені казали, що ви менталістка, а я бачу вас повітряницею. Але ваша сила помітно згасла, її майже нема. Я бачу це відразу, навіть без потреби сканувати вас. Не ображайтеся, але це заняття пригнічує ваш потенціал, а він у вас дуже великий.

– Дякую, але все ж таки ми говоримо зараз про ваше весілля, а не про мій потенціал як відьми, – різко обірвала його я.

Мені абсолютно не хотілося обговорювати з кимось мою силу стихії.

– Вікторе, смію вас запевнити, весілля буде на найвищому рівні. Я думаю, церемонію найкраще провести на морському узбережжі. Це буде так символічно, і…

– Ні! Жодної води, жодних набережних! – перебив мене він. – Весілля пройде у місті та виключно на суші.

Я округлила очі, забувши, що взагалі казала. Сухопутне весілля з нереїдою? Серйозно?

– А як же гості? І наречена? Адже нереїди не можуть довго використовувати людську подобу і знаходитися далеко від води.

– А весілля і не буде довгим! – чарівно посміхнувшись, відрізав він. – Марина – так зватимуть мою майбутню дружину у світі людей – має звикати до людського вигляду. До того ж ми хочемо якнайшвидше узаконити наші стосунки. Ми ж божевільно кохаємо одне одного, – солодко додав він і повів бровою, дивлячись на мене, наче чекав моєї схвальної реакції.

– Але вимоги нареченої передбачають досить велику церемоніальну частину з дотриманням традицій водної стихії… Швидко навряд чи вийде…

– Не хвилюйтеся, я залагоджу це питання з майбутньою ріднею. Упевнений, вони не заперечуватимуть,– запевнив задоволений Віктор. – Плануйте весілля за земними традиціями. Якомога швидше.

Він вкрадливо глянув мені у вічі та посміхнувся. Я спантеличено кивнула, невиразно гукнувши йому у відповідь.

– На все добре, Агато. Мене таки не обдурили, сказавши ще дещо про вас.

– І що ж це? – я запитливо дивилася на нього.

– Ви не тільки чудовий організатор весіль, а й справді відьомськи гарні… І ваш кулон личить не лише до кольору ваших очей, а й до імені. Дуже оригінально, – посміхнувся він, приліпивши свій погляд до намиста у мене на шиї, прикрашений чорним агатом з яскравою синьо-зеленою прожилкою по центру.