Глава 2

Я прокинулась о третій годині, причому так несподівано, наче хтось холодної води за пазуху хлюпнув. В мене навіть ноги замерзли, хоча надворі стояв липень і доводилось вмикати кондиціонер. Поволі розплющила очі і побачила таке, від чого заклякла на місці – на ліжку поруч сиділа баба Горпина. Не така, як у фільмах жахів, а звичайна, наче жива людина. В мене від страху віднявся язик, навіть поворухнутися не могла, але бабця ніяких слів і не чекала.

– Так і знала, що ти мені не повіриш, – сказала вона майже пошептом. – Ось, довелося самій до тебе навідатись, хоч це і важко. До сорокового дня ще зможу приходити, а далі вже приберуся. Але ти виконай моє прохання, Олено! Не виконаєш – наш рід на тобі обірветься, а на мені залишиться смертний гріх. 

На цих словах бабця розтанула в повітрі, а я ще довго лежала і боялася заплющити очі. Так і заснула непомітно, а вранці вирішила, що то просто кошмар наснився. На дощ, кажуть, покійники сняться, тим я себе і заспокоїла. 

Коли видалась вільна година, вирішила перевірити, про які ж такі кошти бабця казала. Відкрила книжку й очам не повірила! Сума на ній була така, що я могла запросто заплатити перший внесок по іпотеці і нарешті, з’їхати від батьків. Може це бабуся й мала на увазі, коли казала про мою нещасливу жіночу долю? Настрій в мене покращився, я сама себе швидко заспокоїла і вирішила, що, звичайно, заїду в Писарщину, тільки іншим разом, бо саме сьогодні мене запросили на побачення. 

Новий кандидат був з роботи – програміст, який приходив налаштовувати систему. Якось ми швидко знайшли спільну мову, пару раз попили кави і Ігор запропонував поспілкуватись ближче в ресторані. Не скажу, що я в нього по вуха закохалася, але мені подобалося, що поруч буде  не мамин синочок, а самостійний чоловік, та ще з привабливою зовнішністю. Дівчата вважали, що він чимось нагадує Алена Делона у молодості, а це приємно різноманітило чергу розлучених чоловіків з пивним животом.  

Збираючись на побачення, я вже приміряла нову сукню і не чекала ніяких сюрпризів коли почула за спиною тихий голос. “Не ходи! Не прийде твій Ігор, машину на СТО пожене”. Я аж підскочила, та ледь не звернула шию, коли озиралася, але позаду нікого не було. Вдома я залишалась сама, бо батьки поїхали до кумів, тільки у дзеркалі промайнуло відображення жінки в синій хустці. 

Саме тепер в кишені завібрував телефон і в мене вдруге ледь не стало серце. Тицьнувши на СМС тремтячим пальцем я прочитала повідомлення від Ігоря: “Вибач, потрапив у ДПТ, зустрінемось іншим разом”. Та не могло статися такого збігу! Або мені вже треба до спеціаліста, або баба Горпина була не такою простою. Що вона там сказала: зроби, як я прошу, щоб зняти з мене смертний гріх? Як не було мені страшно, а ще цікавіше стало дізнатись, що ж такого вона наробила?