Глава 1

Бабу Горпину я практично не пам’ятала. Колись вона посварилася з родичами і з того часу ні з ким не спілкувалась, жила відлюдницею та про себе не нагадувала. Тим більшим було моє здивовання, коли нотаріус повідомив, що покійна бабуся залишила спадок. Дім в селі та кошти на рахунку, але за однієї умови – мені належало виконати її останню волю, записану у листі. 

Сказати, що я була заінтригована – нічого не сказати. Вже по дорозі додому не витримала і сіла на лавку, щоб розірвати конверт, підписний чорнильною ручкою. Від давності букви частково стерлися, папір пожовк, та й почерк у бабці був поганий, тому я не одразу повірила в те, що прочитала.

“Коли ти отримаєш цього листа, Оленко, мене вже не буде на світі. Ні тебе, ні твоїх батьків я не буду обтяжувати обов’язком проводжати мене в останню путь, проте попрошу зробити для мене одну річ. В моєму домі, який я тобі заповідаю, ти знайдеш стару скриню, а в ній – весільну сукню. Я залишаю тобі адресу людини, якій ти повинна її повернути. Якщо ти все зробиш, то не тільки отримаєш спадок, а й нарешті вийдеш заміж. Що до мене, то це зніме страшний гріх з моєї душі і я упокоюся з миром.”

Я перегорнула листа – на зворотному боці нічого не було і це змусило перечитати останнє побажання ще раз. Віддати стару весільну сукню? Звучало якось трохи дивно і я почала вигадувати, навіщо бабі Насті це знадобилося. Може то була якась старовинна робота з рідкісною вишивкою? Адже кажуть, що у вишивці можна що завгодно зашифрувати! А може взагалі річ якимось чином потрапила до неї з музею і баба боялася, що то смертний гріх, майже  крадіжка! 

Хай там як, на старості люди часто стають трохи дивакуватими, але від однієї її фрази мені самій ставало недобре. Звідки бабця знала, що я ніяк не надіну обручку? Скоро тридцять, у подруг вже діти в школу ходять, а мене чоловіки наче впритул не бачать! 

Становище, як то кажуть, відчайдушне, але я подумала. що зможу зробити це будь-коли у зручний час, поклала лист в кишеню і скоро про нього забула. Збиралась, звичайно, все зробити, але колись згодом. Та й дома теж нікому нічого не сказала, бо про покійних або добре, або ніяк, а мама навряд би змогла промовчати. 

Ось тільки бабу Горпину я недооцінила! Сталося це вночі одразу після мого візиту до нотаріуса…