Розділ - 31. Дім привидів.

Сьогодні субота, отже навчання нема. Степан пішов в мерію, як йому передали Стьюарти, його там вже чекали і на місці скажуть, що йому робити.

Самі вони теж, по суті, повинні там бути, але ті сказали, що підуть по Снейта і пішли з кінцями…

Звичайно вони пішли не тільки по Назіка:

– Добридень, пані. Сьогодні ми вирішили діяти, тому надіємся СЬОГОДНІ дізнатися все, що можна. Ви ж розумі нас… - Ярик перш привітався з другом, а тоді з його мамою, яка була в хаті.

– Добридень, пройдімо до вітальні… - ласкаво запросила мадам. 

- Не тягнутиму кота за хвіст, спитаю відразу. Чи згадали ви, що може бути близнюковою реліквією обручки вашої мами?

- Я знаю... - несподіванно для всіх сказав Володя, хоча це не дивно, він завжди такий уважний. - В нашої мами тільки одна сестра, Мокрина. Я подумав, що якщо в нас її немає, то вона в Мокрини... Але коли я позавчора до неї заходив, по проханню нашої мами, я нічого...

Це погано, адже це означає, що її або згубили, або заховали, бо щось не так. 

- Нарешті останній пазл склався! - несподіванно зраділа Алла Мелодіївна. - Я знаю, що Степан любить Мокрину і навпаки, не питайте звідки! Також я знаю, що вони спілкувалися і він навіть зробив пропозицію, але та відмовила... А чому, я вам скажу, в їхньої мами в заповіті було сказано, що весільна сукня належить Мокрині, а весільні обручки Юліанні, вашій мамі. Ваша мама виходила заміж з цими обручками, а весільну сукню загубили, хоча є версії, що вона просто згоріла...

- Як згоріла??? - несподіванно поцікавився Назар.

- Так сталось, що раніше, коли Вова ще був малий Мокрина жила з ним і його батьками в іншій країні -  Адреналін, сусідня країна зі столицею Без-Алкоголь Дюн. Коли з'явились близнюки, Мокрина приїхала сюди... Вова ти розкажеш чи мені?

- Я сам... Півроку тому в нас сталася пожежа... Ми жили в бабусиному домі, котел вибухнув... Телефонували Мокрині, просили нікому тільки не говорити про це. Вона сказала, що недалеко від неї є хата, яку продають... Ми купили. А про стару хату кажуть, що там витають привиди. Сміх та й годі...

Він здається так легко це розказував, але тягжкість ситуації всеодно відчувалась.

- В нас є одна надія, що сукня ціла. Якщо ні - це кінець.

Слова звучали просто, але з явною нотою суму...

- Але це дуже мала імовірність, майже нулева. - заперечив Вова.

– Нічого не нулева, відсотків 20 добрих. - засміялась мадам. 

– Звідки така впевненість? 
– Я дізналася що ваш дід був однокласником моєї бабусі з маминої лінії… тяжко пояснити, всеодно не зрозумієте… якщо повернетеся з успіхом, я розкажу як довідалася абсолютно про все. А тепер біжіть, Лендимол зачекався вже. - нагадала хлопцям про що вони прийшли і відправила їх з Богом.

Хлопці йшли по дорозі й думали:
– Отже завтра відправляємся на те місце! Вова, памʼятаєш де це? - запитав Ярик.

– Вдень через кордон? Колбасовичу влетить, хіба вночі… але швидко. Візьмемо ЛʼБорди, кордон перейдем пішки і… вдягтися тепліше бо мороз на ніч… 

– Мда… добре придумав… То зустрічаємся опівночі в центрі? - висунув пропозицію Назар.

– Ні, уваги багато… На Шашличній вулиці, там де ми Аделіну викрадали, біля колодязя.

На цьому і вирішили.