Розділ - 29. Знову дім на дереві.

– Не буду я ногу ламати! - запротестувала Яна.

– Не переживай, не будем ми тобі нічого ламати! Просто прикинься що ти її зламала. Ну, будь ласка…

Льоша дивився на Яну такими очима що вона не могла відмовити… 

– Але тільки один раз! - врешті решті погоджується, а потім додає:

– Для чого це, нагадай? 

– Нагадую. Ми зараз репетируємо сценку, яку гратимемо сьогодні ввечері… Ти буцімто ламаєш тут ногу тебе доставлять в лікарню і далі за сценарієм…

– То ми могли тренувати сценку і в школі… не обовʼязково в вас вдома… - несподіванно сказала Аделіна.

Насправді це логічно, але тоді вони не встигнуть під час обіду збігати до Снейта, щоб з його мамою детальніше обговорити… самі знаєте що… 

Але ти ж не скажеш це все Аделіні. Ярик подумав і видав наступне:

– Це індивідуальне завдання, М3 завжди роблять щось, щоб нам життя малиною не здавалось… Якби ми займалися там, то по-перше, де? По-друге, так як Вася перший показує свій сценарій, то всі подумають що це МИ зняли його в них. Я думаю ти пам’ятаєш хто його батько, і ти здогадуєшся про наслідки... На щастя ми з хлопцями все передбачили, тому проблем бути не повинно…

Ярик так гарно викрутився з цієї ситуації, що став зі своїми друзями, в очах дівчат, справжнім героєм. 
– Оу, ясно. Я… якось не подумала, хоча… це не була б дуже велика проблема, адже… хоча гаразд, гаразд. 

Більше ця кімната не знала, що таке поганий настрій… Сценка була така смішна, що потрібно було докласти зусиль, щоб не сміятися з кожного руху.

Після сценки в хлопців було три години, щоб переговорити з мадам Аллою.

Мадам була на веранді шила на пʼяльцях.

– Вітаємо, пані! Пройдемо в зал для проведення переговорів? - запитав з порогу Вова.

– Чаю?

– Не обовʼязково… 

Коли всі всілися за чашкою чаю, Алла Мелодіївна почала:

– Отже, поки ми возилися з цими документами, я дізналася все що потрібно, а вам залишилось тільки діяти! 
– Ну це хороші новини… Вже добре.. - підсумував Льоша.

– Отож, почнемо ми з того що… скільки в вас є часу? 

– Ще цілих півтори години до вечірнього фестивалю. - сказав Сашко якому вже нетерпілося почути те ради чого вони тут.

– Значить година… - сказала мама Назара зрозумівши, що вона не встигне все розказати, довга історія.

– Чому це? - здивувався Ярик, який теж згорав з нетерпіння…

– Тому що годину тому всіх оповістили, що фестиваль перенесли на вулицю Жива 17А. Це другий кінець села, ви навіть ЛʼБорди не взяли з собою. 
Тут хлопці згадали, що в цей час їх телефони були на беззвучному, адже вони грали сценку…

– То кажіть що ви дізналися, коли в нас обмаль часу…

– Тож, я дослідила напис обручки вашої мами. Це не просто реліквія… Це реліквія Одді. Іншими словами столітньої давності. Якщо зараз 9090 рік, то ця обручка зроблена 8990 році. А так як цей рік на обручці виділений червоним, то це близнюковий екземпляр, має бути ще якась річ... тіара, туфлі, брошка… що небудь…? 
Наскільки хлопці пам’ятали більш нічого не було… але повинно бути…

– В нас мало часу по дорозі до фестивалю згадаєте, а зараз про Мокрину, я вияснила це Герберти. Тоді вони наговорили обом дурниць на день Жартів і не пояснили їм, що це жарти, а залишили як є. Степан і Мокрина не знають цього і ображаються один на одного, що їм наговорили Герберти, ніхто не знає, а як знає не признається. Я думала над варіантом сказати, що це був день жартів і все те жарти, але вони наговорили жартів з правдою вперемішку. Намішали правди з брехнею, а що казали невідомо. В мене є план дій, але ви вже маєте бігти… Назар сьогодні додому можеш не повертатися! - закінчила Алла Мелодіївна і встала, щоб іти.

– Чому? Хіба я щось зробив не так? - запротестував Снейт.

– Та ні, ти ж сам відпрошувався на ночовку до Колбасовича, бо до нього приїде сестра. Я сказала, що подумаю і вирішила, що можна бо ти мені ввесь тиждень в усьому допомагав…

– А, ой, дякую мам…

Після цих слів всі побігли на фестиваль.