Розділ - 26. То он воно що.

– Мда… і що будемо робити? - питає Льоша, якраз коли хлопці поверталися від Снейта. 
Сьогодні в Назара було вдома трохи роботи, тому він не пішов з Стьюартами…

– Я думаю сьогодні вже нічого. Відповідь нам потрібно дати завтра ввечері, тож завтра в обід зустрінемось на Шампанській і все обговоримо… - втомлено відповів Володя.

– Прекрасно. О, в мене ідея… - сказав Сашко, - А давайте сьогодні повечеряємо бутербродами з кавою?

– Хто за бутерброди з кавою підніміть руки… Одноголосно, тоді кава. - підсумував Вова.

Повечерявши Саша і Льоша відразу пішли чистити зуби і спати, а Вова з Яриком ще залишилися посидіти-побалакати…

– Чому не йдеш спати? - питає Володя.

– Та… не хочеться щось… 

– Після такого напруженого дня? Не вірю ні грама! Розповідай, ти ж мене знаєш… 

– Ммм… Пам’ятаєш наш перший день тут? Оце коли я затримався після табору…?

– Оце коли М3 повернулися з помстою і тебе тоді ще  якась дівчини спасла? - згадав Вовчік з усмішкою крадькома дивлячись на реакцію Ярика…

– Хм, а ти пам’ятаєш… Так, я саме про це і хотів з тобою поговорити…

І Ярослав розповів все що тоді трапилося, чого ніхто перед цим не знав і показав ту саму закрлку що була на записці:

– То ти можеш по почерку хоч приблизно сказати, хто це міг написати? 

– Давай, подивлюсь… О, то я знаю цей почерк… і заколку цю знаю… Взагалі дивуюся як ти його не впізнав. - сказав щиро здивований Вова.

– Це що, хтось із тих, кого ми добре знаємо? - відповів не менш здивований Ярик.

– Хахаха, Ярик, я заре лусну зі сміху… невже ти серйозно не впізнаєш цей почерк? 

– Та досить сміятися… хто це?

– Хаха, а якщо я тобі скажу ти повернеш заколку? - хитро спитав Вовчік.

– Ну… не знаю, вона не приходила, значить їй не так вже і треба ця заколка, а я можу залити собі на памʼять…

– А якщо вона не приходила по неї, бо не хоче, щоб ти здогадався хто вона така? - поставив зустрічне питання Вова.

– Я… не знаю, хто це? 
– А ти вгадай, я казатиму або ТАК, або НІ… - загадково блиснув очима, від чого Ярик ще більше не знав шо робити.

– Вона блондинка?

– Ні.

– Вона висока? - друга спроба

– Це як для кого…

– Для мене. - уточнив Ярослав.

– Ну, за тебе нижча…

Далі тиша… варіанти в час ночі закінчуються дуже швидко.

– Ммм… що вона такого можливо зробила, щоб її згадати? - попросив підказку.

– Ну… Якось вона допомогла погасити пожежу, при чому сама неабияк ризикнула власним життям… 

– Це… Аделіна… то була вона… 

– Все спати, не кисни. - діловито скомандував Вова.

– Я ще не хочу спати, я ще посиджу…

– Ні, давай вже, бо завтра вставати рано, роботи багато. А ще на завтра треба виспатись, щоб голова варила добре, нам треба сам знаєш що обдумати. Це серйозний вибір…

Зрештою попри все Ярик все-таки пішов.

***
Неділя. Обід. Вулиця Шампанська, як зазвичай.

Всі домашні справи виконані, хлопці всі в зборі. 
– Отже, договір…