Місяць −11 ☐ Очима Начо

Мене звати Начо. Я маленький пес, але це не означає, що я не помічаю важливих речей. Навпаки — коли люди занадто зайняті своїми драмами, хтось має стежити за порядком. І цим «хтось» часто стаю я.

Якщо чесно, цей місяць був важким. Навіть для мене. А я, між іншим, не планував весілля, не рахував гроші й не читав сімейні чати. Але жив у цій квартирі, тож усе бачив.

Почалося з Excel. Коли Свєтка відкриває ноутбук і робить серйозне обличчя — значить, зараз буде щось неприємне. Вона назвала файл «Весілля (приблизно)». Я не знаю, що таке «приблизно», але від цього слова завжди пахне невпевненістю.

Потім були дзвінки. Люди говорили фрази типу «це стандартна ціна». Я не знаю, що таке стандарт, але бачив обличчя Свєтки після цих слів — і розумів, що нічого доброго там немає. Вона поклала слухавку й сказала:

— У нас нема нормально.

Правильно. У нас або «ой», або «та ну його».

Я приніс свою іграшку й поклав на стіл. Це мій вклад у бюджет. Усе, що маю — сім’ї.

Потім вони вирішили зробити весілля «скромно». Слово мені не подобається. Звучить як «менше їжі». Я одразу насторожився.

Подзвонила мама. Говорила про якусь Галю і слово «війна». Я загарчав. На всяк випадок. Якщо вже війна — я готовий захищати холодильник.

Потім була сварка через слово «вечірка». Свєтка не хотіла пафосу. Макс не хотів сорому. Я ліг між ними, бо якщо люди сперечаються — хтось має бути центром всесвіту. Це я.

Вони мовчали, холодильник працював, атмосфера була напружена. Я гавкав, щоб розрядити обстановку. Свєтка сказала, що я «проти концепції». Це правда. Я взагалі не люблю концепції.

Потім вона гортала Instagram — дивилась ідеальні весілля. Камерно, красиво, фільтри, усмішки. Я подивився на нашу кухню, на них і зітхнув. Камерно — це коли я можу лягти на диван і нікого не зачепити. Все інше — шоу.

Потім Свєтка лежала на дивані й дивилась у стелю. Я лежав на ній. Бо коли людині погано — її треба притиснути тілом. Це перевірений метод.

Вона сказала, що втомилась. Не тілом — головою. Втомилась від слів, людей, традицій, очікувань. Я лизнув її в щоку. Бо я не вмію говорити «все буде добре», я просто поруч.

А потім стався великий скандал.

Свєтка відкрила телефон, хотіла переслати собі свій секретний список гостей — той, де «НЕ КЛИКАТИ». Але випадково відправила його в сімейний чат.

Я одразу зрозумів — зараз буде біда.

Телефон почав вібрувати, як мій хвіст, коли я бачу ковбасу. Повідомлення сипались:

— Це що таке?
— Це про мене?
— Свєта, поясни!
— Я образилась!

Мама написала, що не розуміє.
Тітка Люба — що тепер усе ясно.
Хтось казав, що це маніпуляція.
Хтось згадував старі образи.

Я гавкав на телефон. Серйозно. Бо це мій спосіб сказати: «Не чіпайте мою людину».

Свєтка побіліла, як сир. Вона сказала:

— Я все знищила.

Ні. Вона просто випадково сказала правду.

Вона намагалася видалити повідомлення, але було пізно. Скріншоти вже полетіли, як голуби апокаліпсису.

І тоді Свєтка зробила правильно — вийшла з чату. Без пояснень. Спокійно. Я поважаю такі рішення.

Наступного дня було дуже тихо. Підозріло тихо. Як перед грозою.

Свєтка знову відкрила список гостей. Видаляла імена. Додавала. Думала. Це виглядало, ніби вона прибирає не список, а життя.

Макс приніс каву. Він завжди приносить каву, коли все йде шкереберть.

— Рухаємось далі? — спитав він.

— Так, — сказала Свєтка.

Я гавкнув. Без ентузіазму. Але без протесту. Бо я з ними.

Підсумок місяця:

Excel — зло.
Родичі — квест.
Чати — пекло.
Кава — рятує.
Свєтка — сильна.
Я — молодець.

Весілля — це добре. Але головне пам’ятайте:
я тут був перший.

І якщо хтось забуде, хто тут справжня сім’я — я нагадаю.

Голосно.