☐ Подзвонити його мамі

Цей дзвінок Свєтка відкладала довше, ніж дзвінок мамі. Не тому, що боялась. Швидше тому, що не розуміла, з якої інтонації починати. З радісної — здавалося передчасно. З нейтральної — ніби холодно. З офіційної — надто серйозно для людини, яка мала стати частиною її життя не за паспортом, а за домовленістю.

Телефон лежав на столі, екран час від часу гаснув, ніби нагадував: або зараз, або знову відкладеш. Вона набрала номер і встигла подумати, що в таких розмовах завжди хочеться мати підготовлений текст. Але тексту не було.

— Ірина Вікторівна, я хотіла сказати…

— Я знаю.

Свєтка зависла на півслові.

— Звідки?

— Макс уже подзвонив.

Вона повільно повернула голову. Макс сидів за столом і зосереджено дивився кудись повз неї. Настільки старанно, що це виглядало підозріло. Він зробив вигляд, що його тут немає, і цей вигляд був надто знайомий — так він дивився на стіну, коли не хотів брати участь у розмові.

— Я рада, — сказала Ірина Вікторівна. — Головне — одразу домовитись, як ви це бачите.

Свєтка кивнула, хоча співрозмовниця не могла цього бачити. Фраза прозвучала спокійно, без натяку на тиск, але в ній було більше сенсу, ніж здавалося. «Як ви це бачите» означало не лише весілля. Це означало побут, ролі, очікування і безліч дрібних речей, про які зазвичай починають говорити занадто пізно.

— Так, звісно, — сказала Свєтка автоматично.

Вона ще щось слухала, відповідала короткими фразами, вставляла «так» і «ми подумаємо», але думки її були вже не тут. Вона раптом відчула дивну втому, ніби за кілька хвилин їй довелось прожити наперед кілька місяців.

Коли розмова закінчилась, Свєта поклала слухавку і кілька секунд просто сиділа, дивлячись на стіл. Він був тим самим, що й учора, але відчувався інакше — як частина нового сценарію, до якого ще не було інструкції.

Вона подивилась на Макса.
— Ти швидкий, — сказала вона без докору.

— Я просто подумав, що так буде краще, — відповів він.

Вона не стала сперечатись. Вона подумала про те, що в неї досі немає картинки, як вона бачить навіть завтрашній день. Не те що спільне життя, плани чи «як ви це бачите». І, можливо, це було єдине чесне відчуття в усьому цьому процесі.