Глава 12

Женя

Місце, куди ми приїхали – чудове! Звичайно, котедж був більш усамітненим, зате тут поруч ліс, по моїм розрахункам хвилинах в десяти, не більше. І сам дім великий та досить сучасний. Єдине, про що я тривожусь, це про розміщення дівчат. Треба ж знайти для них комфортні кімнати и оформити спортзал! Звісно, ми щось вигадаємо, але все одно нервую. 

Давид чомусь затримується, але йти в двір без його дозволу не ризикую, може там собака? Не звожу очей з дітлахів. Цих теж краще не залишати поза увагою, бо мені вже вистачило пригод за один день. На щастя, близнюки знайшли щось в траві і сидять навколішки, спілкуючись знаками. Сміються, а у мене стискається серце. 

Останній візит до лікаря був невтішний – треба робити операцію найближчим часом. Зараз шанси повернути слух у Матвія є, але вони зменшуються з кожним днем, а сума потрібна астрономічна. Вирішую закинути запит на ще один грошовий збір, користуючись ретритом, жінки часто відгукуються на такі прохання…

– Добрий день! 

Так замислююсь, що зовсім не помічаю, як до нас підходить незнайома жінка. Трохи розгублена, з кошиком білого налива в руках. 

– Добрий, – я вирішую, що це сусідка, отже варто познайомитись ближче. Все-таки ми тут будемо найближчим часом тусуватися чималенькою компанією! 

– Я побачила машину Давида, – виправдовується вона, – А де він сам? Чого покинув вас посеред вулиці? 

Я кліпаю очима. Будую здогадки, що б це все могло означати, мабуть, виглядаю геть розгубленою! Моя нова знайома нарешті це помічає і щиро сміється.

– Пробачте, я не представилась, Маргартита, сестра Давида, так що нічого такого не подумайте…

– Женя. Давид запросив нас в гості, вийшло трохи несподівано.

Я вловлюю на її обличчі ще більше здивування і думаю про одне: чому він її не попередив? Може у сестри були плани варити варення чи засмагати в тиші? Маргарита озирається через плече, але її брат десь затримується і вона бере керування на себе. 

– Припиніть! Все що робиться зненацька, приречене на успіх. Я сама сюди не збиралась, сто років не була на дачі, але мене теж взяли в оборот. Такий збіг, точно хтось вгорі втрутився. Але Давид ще той шифрун… – Маргарита щебече без зупинки, але видно, що наша поява дійсно її вразила. Помічає дітей і на мить зависає. Кліпає очима, а потім розцвітає посмішкою  – Ой, а хто це тут у нас? 

Першою піднімає голову Варя. Блакитні оченята дивляються уважно, але її теж підкупає привітний тон і посмішка. 

– Пливіт! – дівчинка піднімається, та обтрушує руки. – А ми знайшли павука. У нього там нірка! 

Показує паличкою на траву. Нарешті хоч раз вдається проговорити правильне “р”, може хоч не дарма ходимо до логопеда, але це єдине, що мене радує. В нірках, як пам’ятаю, живуть хрестовики, а вони отруйні. Цього не вистачало, треба відтягнути близнюків від небезпеки, але саме тепер наша компанія поповнюється. Давид виходить з воріт і зупиняється коло мене.

– Ну нарешті! – Маргарита обертається. – Негідник, чого ти не сказав, що в тебе будуть гості? 

– А повинен був? – він миттєво  наїжачується.

– Звісно, любитель сюрпризів! Женю, ходімте в дім, в мене правда з собою тільки домашній компот з печивом. Не зможу вас як слід пригостити.

– Печиво! 

У Варі суперздатність миттєво знаходити солодощі. Вона дає знати Матвію, той теж схоплюється на ноги, а я озираюсь на Давида. Намагаюсь посміхнутися, але мій супутник поводиться геть дивно. 

– Марго, не переймайся, ми не голодні, – голос набуває сталевих ноток. – Я тебе не очікував, ти хіба не повинна зараз бути з дідом?

– А він тут, тільки пішов до сусідки. Зустрів якогось друга ще з студентських років, тепер хоче знайти наш сімейний альбом, згадати молодість. 

Дівчина знизує плечима з трохи винуватим виглядом, але Давид ловить її за лікоть. Веде до воріт, а я вловлюю уривок фрази, не призначеної для моїх вух.

– Ти обіцяв познайомити нас з Євою, що це все значить? – голосно шепоче Марго.

– Поясню потім, – він озирається в мій бік через плече. 

– Поясниш? Може я щось пропустила, але Єва навряд погодилась би, щоб ти катався з іншою жінкою! Я вже не кажу про діда! Він подолав пів світа тільки заради того, щоб упевнитись, що ти в гарних руках і як ми йому пояснимо появу Жені? 

– А що тут пояснювати, дід хотів побачити мою наречену – я її привіз. 

Після цих слів у мене відпадає щелепа. Що? Яка наречена? Повертаю голову до Давида, але у нього на обличчі ні найменшого здивування!