Глава 9.1

Давид

– Є одна точка, яка допомагає заспокоїтись, – каже Женя тихо і абсолютно серйозно. – Ось тут, у міжбрів’ї. Спробуйте натиснути, тільки акуратно, не до болю, тримайте палець і порахуйте до тридцяти! 

Це настільки несподівана пропозиція, що я дійсно випадаю з астралу. Рука у Жені тепла і м’яка.

– А тепер заплющити очі і уявити себе за галявині в лісі? – бовкаю перше-ліпше, що спадає на думку, але Женя не гнівається. 

– Можна і так. 

Я очей не заплющую. Продовжую дивитись на цю дивну жінку, у її спокійні глибокі очі. Біль від натискання неприємний, але як не дивно потроху він минає і мені дійсно стає краще. Наче пружина розтислася. Думаю, я вже повинен був дорахувати до тридцяти, тому опускаю руку. Посмішка сама собою розтягує губи.

– Що таке? – Женя як видно такої реакції не очікує.

– Подумав, що ви мали рацію. Може нам дійсно підписати контракт, ви могли б зайняти посаду психотерапевтки. 

– А у вас на нафтовій платформі є така посада? 

– Ну взагалі то в мене інша сфера діяльності, але можу організувати. Правда для цього треба зателефонувати, а я поки що поза зоною, – це дійсно теж мене тригерить, нічого серйозного не планував, але не звик отак зникати. Женю, мені незручно, можна зробити з вашого телефону один дзвінок? По роботі, щоб не відправляти поштового голуба.  

– Звичайно! – вона не нагадує, що я придурок? який розбив власний телефон, витягує з кишені шортів свій, розблоковує і простягає мені. 

Сама знову повертається і продовжує упаковувати спортивний інвентар, отак просто! Руки не тремтять, бо хтось випадково побачить переписку чи інтимні фото і я знову хочу чи ні, але порівнюю її з Євою. Треба частіше натискати точку між бровами, бо я довбо… 

Міг хоч раз подивитись, кому моя наречена пише, я ж бачив, як вона старанно ховається. Завжди перевертає телефон, якщо і підходжу, а на ніч взагалі ховає під подушку. Гидота! 

Витягую блокнот, шукаю потрібний номер і тицяю по цифрах. Відхожу до вікна, поки йдуть довгі гудки, але набираю не секретарку. Це важливіше.

– Алло! Це Давид Палій. Я можу поговорити з адміністратором? Так, це терміново. Почекаю.

Хочу поставити крапку ще в одному питанні та перегорнути сторінку. Підходжу до вікна, аби не заважати Жені, милуюся краєвидом, поки всередині шкребуться коти. 

– Давиде, добрий день! – привітний голос на тому кінці слухавки повертає до реальності. 

– Добрий. Я телефоную з приводу весілля, скасуйте замовлення, у мене змінилися плани. 

– Але… Це дуже несподівано, ви хочете повністю відмовитись від ресторану, чи може оберете іншу дату? Інший зал, у нас гарні заміські варіанти. 

Стискаю зуби. Чому не можна просто сказати “так” без подібних тортур? Хоча, мабуть це входить в обов’язки адміністратора – вмовити мене передумати. Звичайно, їм не вигідно втрачати такого клієнта! Єва обрала один найкращих закладів, довго крутила носом, потім обговорювала все до дрібниць, навіть колір та оформлення серветок на столі. Намагаюся зрозуміти, навіщо, якщо у неї вже був запасний варіант? 

– Ні, скасуйте повністю. У мене термінове відрядження за кордон і я не знаю, коли повернуся, – доводиться опускатися до брехні. 

– Гаразд, я вас зрозуміла. Але хочу нагадати, що в такому разі ви втрачаєте суму всю застави.

Чорт з ним. Я вже влетів не тільки на гроші, якось переживу. Відкриваю рота, щоб сказати щось різке і тільки тепер помічаю, що увімкнув голосний режим. Женя, яка досі складала речі, кидає в мій бік короткий погляд, в якому щось дуже схоже на співчуття. Невже вона мене жаліє? Дожився! Швидко перемикаю на нормальний зв'язок і коротко відповідаю.

– Я пам’ятаю умови. 

– Дуже шкода, раптом що, звертайтесь, ми будемо дуже раді допомогти…

Всі ці чергові фрази я не дослухую, просто натискаю кнопку відбою. Все! Тепер мене з Євою зв’язують хіба що спогади. Залишились тільки родичі, для яких доведеться вигадувати нову брехню, інакше моя репутація лусне, як старі штани на дупі!