Глава 6

Женя

Цей день абсолютно божевільний! Я була певна, що головне – доїхати з близнюками до заміського котеджу, але зараз змінюю думку. З кухні чую їхній сміх і намагаюся уявити Давида в образі вихователя. Цікаво, він хоча “палка-палка-огірочок” вміє малювати? Коли остання порція млинців вже готова, швидко забігаю до вітальні, щоб забрати коробку з солодощами і застигаю в дверях. 

Ну нічого собі! Давид сидить на підлозі коло журнального столика, а над ним зависає Варя і керує процесом. Матвій теж щось малює, облизує кінчик олівця і весь час підглядає в альбом сестри. Моя поява руйнує момент, бо компанія одразу кидає своє заняття.

– Дивись! – Варя біжить до мене з малюнком в руках. – Це алавана, либка, яка виконує бажання! Ми вже написали! 

Я беру листок і роззявляю рота. Ніяк не очікувала, що картинка може буде настільки майстерною, але ще більше ніяковію,  коли Варя перевертає папірець и тицяє в напис. Читаю і в очах починає щипати: 

Будь ласка, рибко, нехай Матвій почне розмовляти! 

Намагаюся посміхнутися, а сама підвожу очі на Давида, від якого не чекала нічого подібного. 

– Ми вирішили, що це краще, ніж ловити живу аравану в акваріумі, – спокійно пояснює він. – Ніхто більше не постраждає.

– Дуже гарно! – глажу Варю по маківці, попавляю неслухняні кучеряшки. – Ви у мене справжні художники! 

– А Давид сказав, що це треба повісити в кімнаті Матвія! 

–Угу, – киваю. – Так і зробимо. Я вже накриваю на стіл, збирайте олівці і йдіть мити руки. Давиде, може допоможете мені?  

Я запросто донесла б коробку на кухню сама, але мені хочеться сказати йому кілька слів до того, як ми всі сядемо за стіл. 

– У вас талант, – передаю Давиду своїх запаси солодощів, які готувала для ретриту. 

– Це ви про прибирання побитого акваріума чи про малюнок? – він миттєво виставляє між нами дистанцію. 

– Про це також, але я мала на увазі дітей. Дякую! 

Думаю, Давид чудово розуміє, що я маю на увазі, але майстерно уникає нових компліментів. А може не хоче говорити про Матвія, бо це зовсім не весела тема для обідньої перерви. Ми разом йдемо на кухню і він ставить коробку на стіл за заглядає всередину.

– Ви завжди мандруєте з таким запасом? – бере в руки одну з баночок та читає напис на саморобній етикетці. – Масло гхі, це щось з індійської кухні? 

– Так. Схоже на наше топлене, може зберігатися без холодильника.

– Корисно. Але сподіваюсь, холодильник залишився цілим, – бурчить під носа. 

– Що до цього, – розумію, куди він клонить й мені дуже неприємно, але треба все обговорити. – Просто зараз я не зможу заплатити за акваріум, але після того, як проведу ретрит… Я все поверну, якщо хочете, напишу розписку. 

Давид переводить на мене погляд. Невдоволений, хоча його можна зрозуміти і я готова вислухати нарікання. Запускає руку у внутрішню кишеню і я вирішую, що він шукає записник, але наш тет-а-тет порушують близнюки. Матвій показує долоні, щоб довести, що він гарно вимив руки, а Варя, як завжди нагадує дівчинку- блискавку.

– Давид, сідай! – малеча хапає гостя за піджак і тягне до стола. – Дивись, які млинці! Я тобі покладу! 

Я на мить прикриваю очі. Тиша та спокій з дітьми настає лише коли вони засинають, а сьогодні я не поклала їх спати в обід, тому вони геть розходилися. Та й взагалі на відміну від сестри я не можу бути з племінниками суворою і зараз не встигаю втрутитись. 

Давид явно не збирається затримуватись, але Матвій приєднується, показує мовою жестів “Будь ласка!” і він таки опускається на стілець. Кілька пухких оладок Варя викладає йому до тарілки, а потім приносить серветку і показує, як її треба засунути за комір. Розправляє і сідає на своє місце поруч з братом. 

– Це, щоб не замазатись! – пояснює вона Давиду і мене раптом розбирає сміх, який я ледь можу стримати. 

Давид кашляє, але приєднується до малюків і куштує мій кулінарний шедевр.  

–Ну як? – підпираю підборіддя рукою і дивлюсь на нього. – Звичайно, не меню з ресторану, але…

– Смачно, нагадує бабусині! –  він спокійно обмакує млинець в мед та відправляє до рота, а можу лише гадати – це вистава для дітей, чи я помилялася щодо його зверхності? – А хазяйка чого не їсть? У вас що, лічільник калорій? 

– Ні, просто немає часу, я поїм потім. 

Наш гість нічого не відповідає, але в очах прослизає легке роздратування. Моя тарілка, яка досі стоїть пуста, наповнюється трьома млинцями.

– Діти беруть з вас приклад, – тихо каже Давид. – І не забудьте взяти серветку, щоб не замазатись!