Глава 4

Давид

Я недооцінюю дітей! Може тому, що в мене їх немає, навіть уявити не міг, що за за якихось п’ять хвилин близнюки здатні наробити такої шкоди! Коли я тільки збирався орендувати дім, мені дуже сподобався інтер'єр, особливо другий поверх і величезний акваріум. Він розділяв вітальню на зони і гарно підсвічувався вночі. Колись… Зараз кімната засипана склом, а на підлозі в калюжі тріпаються екзотичні рибки, а разом з ними і мої нервові клітини.

– Ми тільки хотіли впіймати золоту рибку! – Варя в мокрому одязі тримає щось в руках і притискає до грудей. – Вона ж може виконати бажання?! 

Женя присідає поруч, не звертаючи увагу на воду. 

– Може. Але це не Золота рибка, Варю, і у неї тепер немає дому! 

– Я знаю, – рюмсає мале. – Матвій пішов пошукати банку!

– Банку?! Стій на місці і нікуди не йди!

Женя схоплюється, кулею летить на кухню, а я потроху приходу до тями. Варя слухняно залишається на місці, але коли я зустрічаю її погляд… Дивиться з-під лоба, на віях застигли сльози, щосили тримається, аби не розплакатись. 

– Так, спокійно! – роблю до неї кілька кроків і перевіряю, чи не гигнула нещасна рибка. Та ще роззявляє рота, отже у нас є шанс. – Давай її сюди!  

Банки у мене, звичайно немає, але є ваза, в якій стоять квіти, придбані для Єви. Без всякого жалю викидаю їх просто в куток і підставляю вазу. Варя з недовірою дивиться на мене, але нарешті здається і розтискає пальці. 

– А вона не помле? – шепоче ледь чутноі в очах застигає страх.

– Нічого з нею не станеться, це ж Золота рибка, чарівна. А от всі інші можуть! Давай їх позбираємо.

Я схиляюся і ловлю першу, та вже не дивлюсь на що став схожий новий костюм. Дідько з ним, бачу чорна смуга мене накрила по-повній, бо я знаю, що рибки дійсно “золоті”. Колись захоплювався таким, одна арована коштує кількасот доларів! 

Коли повертається Женя, бачу лише боковим зором. Не впала без свідомості, отже Матвій теж в порядку і не встиг рознести на друзки кухню.

– Пошукайте щось, куди можна скласти скло, – даю команду. – Відро у ванній чи щось таке. Тут повно скалок! Воду потім зберемо, все одно вже пізно пити боржомі. 

Женя дивиться на мене майже так само, як її мала копія, якусь мить кліпає очима, наче очікує, що картинка зникне. 

– Я придивлюсь за дітьми, - бовкаю. – Матвій буде нам допомагати, так? 

Варя одразу повертається до брата, хлопчик киває і просити його другий раз не треба. Тепер справа йде швидше. Я тільки думаю, що воду треба буде одразу поміняти, бо хтозна, чи не отруйна вона після того розкішного букету. 

– А як тебе звуть? – кучерява голівка опиняється поруч зі мною, коли Варя ловить одну з останніх рибок. 

Тебе. Навіть не знаю, як це сприймати. З одного боку я доросла людина, до якої треба звертатись на “ви”, з іншого після риболовлі я точно втратив всю солідність. 

– Давид, – кажу просто і дівча простягає мені долоню, щоб потиснути руку. – А це Матвій, мій брат! Тільки він не розмовляє, якщо щось треба, питай мене, я  перекладу! 

На мить застигаю перед тим, як потиснути хлопчику руку. Не розмовляє, отже сестра для нього і захисниця і перекладач одночасно, тепер ясно звідки вона стала такою бойовою! А їхня мама? Як вона з цим справляється? Повільно піднімаю погляд і зустрілись очима з Женею, яка повертається з відром. Стискає губи, але нічого не коментує, а мені раптом стає соромно. Як в дитинстві, коли ти жалієшся на двійку по математиці, а твій сусід потрапив під колеса машини і лежить в лікарні. Єва плюнула мені в душу, але таких як вона хоч греблю гати. На відміну від близнюків… 

– Одягніть краще рукавички, бо поріжетесь. Так в шафі на кухні є. – бовкаю перше, що спало на думку і забираю у Жені відро. – І принесіть щітку з віником.

Сам не знаю, навіщо це кажу, але схоже розбитим акваріумом історія тепер не закінчиться.