Глава 3

Женя

Від несподіванки я втрачаю дар мови. Він ще й неврівноважений псих?! Розбити телефон через те що посварився з дівчиною? Може запропонувати йому води? Я просто в шоці, але зустрічаю погляд, але не злий, скоріше спустошений. 

–Тільки без коментарів! – голос у нього хрипкий, руки стиснуті в кулаки, а по щоці гуляють жовна. Не помиляюся, якщо скажу, що навіть пальці трохи трусяться, бо він пробує запалити, але незграбно відламує фільтр.

– Я й не збиралась. Просто подумала, як ми тепер зв’яжемося з власником котеджу? Мені він не відповідає!

Знаю, що це звучить егоїстично. Хотілося б сказати щось інше, бо насправді я імпат, але… В такій ситуації “дурні коментарі” допомагають краще, ніж співчуття, нехай вже злиться, чим впадає в депресію. До того ж поруч зі мною дорослий чоловік, а не дитина і у нас з ним спільна проблема. Це спрацьовує, але зовсім не так, як я очікувала. 

– Як вас звати? 

Питання застає мене зненацька. 

– Євгенія.

– Давид, – він підводиться і стає на сходинку нижче, так, щоб ми були одного зросту. – Отже, Євгеніє, давайте припинимо ці ігри. Я розраховую на ваш здоровий глузд! Грабувати вас чи виносити чужі речі я не збираюся, ви ж це розумієте? Заберу своє і поїду, а ви тут можете проводити хоч жіночий ретрит, хоч конференцію вчених, стурбованих глобальним потеплінням. 

Говорить Давид тихо, але таким недбалим, майже насмішкуватим тоном, що це чіпляє мене за живе! 

– Чудово! Рада, що ви готові піти мені назустріч, але є одна маленька проблема: я без поняття, за яку суму ви орендували дім і чим тут займалися. Не хочу, щоб мені виставили рахунки за вечірку на двадцать персон! 

– Ви знущаєтесь? 

Він розкриває рота, явно готуючи вбивчу фразу, але раптом ми одночасно замовкаємо, бо чуємо гуркіт, а слідом за ним дитячий крик. Тепер мені вже на нього начхати. Серце стигне при думці, що там утнули Матвій з Варею, яких я через нього залишила самих.  Кидаюсь до дверей, спотикаючись об коробки. 

– Обережно! 

Міцні руки перехоплюють мене за талію, так що ми опиняємося майже в обіймах. Смикаю двері, але вони не піддаються і тільки тепер згадую, що сама наказала дітям зачинитися. Шукаю в кишені ключі, які як на зло вислизають і провалюються у щілину між дошками на ганку.

 – Відійдіть! – Давид дістає власний екземпляр ключів та відсуває мене вбік. – В домі немає нічого небезпечного, впевнений, з дітьми все добре! 

Легко йому казати, це ж чужі діти, але дещо я повинна визнати. Його голос наче повертає мене на землю, зараз він такий спокійний і рівний, що я встигаю себе опанувати. Навіть не думаю більше про те, чи пускати “злодія” в дім, просто чекаю, коли клацне замок і ми майже одночасно переступаємо поріг.

В передпокої нікого немає, то ж я оглядаюсь, намагаючись розібратись, де зараз діти.

– Варя! Що сталося? З вами все добре?!

У відповідь повна тиша, але Давид, який стоїть поруч, наче вкопаний, торкається моєї руки і це страшенно дратує. Мені зараз зовсім не до нього.

– Що таке?

Він мовчить, але киває вгору і я тільки тепер бачу, що зі сходинок, які ведуть нагору стікає і капає вниз вода. Набігла вже чимала калюжа і у мене аж паморочиться в голові: невже малі щось наробили в ванній? Зірвали кран? Зламати душ, намагаючись влаштувати фонтан? Малоймовірно, що їм вистачило б на це сил! Лечу нагору, перестрибуючи через сходинку і тут зупиняюсь, наче вкопана, бо все набагато гірше, ніж я могла собі уявити. 

***

Якщо вас зацікавила історія, не забудьте додати її до бібліотеки! Це дозволить читати продовження - нова глава буде публікуватись щодня.