Глава 2

Женя

Цей тип аж ніяк не викликає у мене довіри. І вся ситуація також, бо ріелтор чомусь не бере слухавку, а власник котеджу взагалі поза зоною! Бажання викликати поліцію нікуди не поділося, особливо, враховуючи те, що я тут сама з дітлахами, але ключі… Таке не підробиш, навіть брелок такий самий! 

– Варя, візьми Матвія і йдіть в дім, – наказую, а сама швидко фотографую номера автівки. – Я скоро повернуся, зачиніться і нікуди не виходьте! 

– А дядя тебе не забере? – Варя дивиться на непроханого гостя з-під лоба і прибирає з очей кучеряшки, які вибилися з зачіски. Пістолет досі міцно тримає в руці і я  бачу, що вона хоче дати грабіжнику добавки.

– Ні, ми поговоримо і дядя поїде! Він просто заблукав і переплутав дім.

Краєм ока помічаю, як у незнайомця ледь не смикається око і повертаюсь до розмови тільки коли діти неохоче йдуть та зникають за дверима.  

– Ви ще досі тут? – вдаю, що у мене всі козирі, бо не бачу іншого виходу. Ніхто не прилетить у блакитному гвинтокрилі і не буде розв’язувати мої проблеми. 

– На жаль, бо дім переплутав хтось інший. Прояснімо ситуацію. Я зняв будинок три дні тому, а у вас в договорі вчорашнє число, тому всі права на моєму боці. І навіть якщо я дуже хотів би поїхати, як ви мрієте, мені треба зайти і забрати свої речі. Зараз. 

– Серйозно? А як я дізнаюсь, що тут є щось ваше і ви не злодій? 

Він дивиться на мене зі злістю, чи… наче на навіжену, але хоча б залишається на місці і то добре, бо зупинити я його дійсно не зможу. Мені треба потягнути час, поки водій привезе обладнання для спортзалу і поруч буде хоч хтось з чоловіків, нехай і найманих робочих. Це така собі соломинка для потопаючого, але раптом моя ідея спрацьовує. 

– Пропозиції? – темні очі зупиняються на мені. Одразу видно людину, яка звикла вести перемовини. 

– Власник не відповідає, тому чекати! – знизую плечима. 

– Чудово! У вас півгодини, – він дивиться на годинник, а потім повертається до мене спиною і рушить через двір в напрямку будинку.

– Гей, ви куди?! 

Мене наче ніхто не чує. Замість відповіді він йде доріжкою та на ходу знімає піджак. Рухається вільно, наче хижак, навіть під сорочкою помітно, як грають м’язи. Повезло мені, нічого не скажеш, саме той екземпляр, від якого непритомніють жінки, але у мене одне бажання, щоб цей красунчик зник! Попереду стільки планів і роботи, що витрачати час на нього аж ніяк не хочеться, але де там!  

Мріяти про диво не доводиться, він сідає на ганку, навіть не подбавши про те, щоб струсити пилюку зі сходів. Поруч грудяться нерозібрані коробки і в безладі звалені речі і мій гість нахабно їх відсуває. Навіть звідси бачу, як при цьому кривить губи, акуратист!  

– Цікаве у вас лего, – в руках опиняється блок для занять йогою, мій, тренерський, який я дуже бережу. 

– Покладіть на місце! – долаю двір і зупиняюсь поруч. – Вас не вчили не чіпати чужі речі? Чи дуже хочеться згадати дитинство і погратися в кубики?

Його безпардонність страшенно дратує і я б багато чого ще хотіла сказати, але  ситуацію рятує телефон, що дзвонить в кишені у цього нахаби. 

Я чекаю, а він секунду чи дві дивиться на екран, на якому замість заставки фото дівчини. Модельна зовнішність, років двадцять не більше. Посміхається і дивиться з під наполовину опущених повік, наче дражнить. Той самий магнетичний погляд, якому вчать на фотосесіях, точно це знаю, бо моя сестра фотограф!

Я проти волі пхикаю, бо не можу стриматись. Все з ним ясно! Ще один олігарх, якому потрібна лялька Барбі поруч, гарна і без мізків, така, що вміє дути губки і питає: “Чому хмарка плаче?” Хоча, чого я дивуюсь, враховуючи зовнішність і круту автівку мій сусід по будинку може дозволити собі такі стосунки. Впевнена у своїх припущеннях, але я його не дооцінюю. 

Почути солодке “Привіт, коханий” не доводиться, після кількох гудків телефон раптом летить під ноги, падає на доріжку, посипану камінцями і замовкає. Розтрощений!