Глава 1.1

– Ану відпусти його! 

Голос належить ще одному малому чортеняті, тільки в рожевому худі і з водяним пістолетом в руках. Дівчинка наводить на мене свою “зброю” і завершує напад влучним ударом по моїй нозі, а потім швидко хапає футболіста за руку та смикає до себе.

Дістаю хустку, щоб витерти обличчя та новий костюм, який вкрився плямами і тільки тепер чую швидкі кроки. 

– Матвію, Варя, що сталося? 

З-за рогу з’являється жінка у яскраво-жовтому спортивному костюмі та наче квочка накриває їх обіймами. 

– Він хотів його вкласти! – мала не вимовляє “р”, зате хоробро показує пальцем в мій бік

– Це правда? –  білявка, яка стоїть поруч, схиляється до хлопчика і той киває, – Гаразд! Нічого, не бійтеся, я вже викликаю поліцію! 

Горе-матуся витягує з задньої кишені телефон і набирає номер, а я розумію, що вона точно не жартує. Ніхто мене у викраденні, звісно, не звинуватить, але зустріч з поліцією не входить в плани, тому я змушений перехопити її руку.

– Гей, у мене газовий балончик! – попереджає вона.

– Не сумніваюсь! А у мене ключі від будинку і питання: що ви тут робите? – я витягую ключ з біркою та назвою котеджу. 

– Які ще ключі? – незнайомка застигає з телефоном в руці, але прибирає його від вуха. 

– Я орендую цей будинок… – намагаюсь бути терплячим, хоч остання нервова клітина вже віддає кінці.

– Не може бути! Це я знімаю коттедж на вихідні і в мене є договір! Ось, – вона лізе в сумку, яка перекинута через плече і витягує папку. Смикає блискавку і на асфальт висипається весь вміст. 

Купа паперів, якісь фотографії та рекламні буклети. Я підбираю один з них і як бовдур дивлюсь на яскраву обкладинку: щось індійське – точно бачив таке в інтернеті – долоня і знак Ом в центрі. 

– Я провожу тут жіночий ретрит! – повідомляє білявка і висмикує флаєр з моїх пальців, а я помічаю, що її рука розмальована хною. Неочікувано, бо я тут не збирався зустрічатися з індійською принцесою. Але її очі… Розлючені, але такі, які важко забути, бо вони навіть не блакитні, а сині! 

– Ретрит? – автоматично повторюю. Десь чув цю назву, але вона ні про що мені не говорить.

– Так! Три дні тиші, сакральних практик і повернення до себе! Ось договір на оренду! – вона нарешті знаходить серед розкиданих паперів потрібний и тицяє його мені під ніс. 

Я повільно опускаю очі і читаю. Адреса, підпис, печатка. Все правильно, і хто з нас з’їхав з глузду? 

***

А ось і маленький візуал з бешкетними чарівними блюзнюками )) Діліться вашими враженнями!