Розділ 14. Умова Сергія

Ми мали розповісти Ірині в суботу. У п’ятницю треба було остаточно перенести всі договори до «Липового двору»: кейтеринг, техніку, декор, проживання гостей і трансфер. Зміна майданчика за місяць до весілля означала сотні дзвінків, нові схеми й доплати. Для мене це була робота. Для Сергія — публічна поразка.

Він приїхав до агенції о дев’ятій, раніше за Дарину.

Я щойно ввімкнула світло в переговорній й не встигла зняти пальто. Сергій увійшов слідом за мною, поклав на стіл акт із пожежної служби й новий лист від підрядника.

— Насос установлять у понеділок, систему підключать у вівторок, — сказав він. — Повторний огляд погодили на п’ятницю. Не переносіть договори.

— Ірина вчора забронювала інший зал.

— Тимчасово.

— Аванс уже сплачено.

— Скільки?

— За умовами договору це інформація платника.

— Вона моя наречена.

— Запитайте в неї.

Він сів, хоча я не запрошувала.

— Соломіє, ви чудово розумієте, що станеться, якщо ми проведемо весілля в іншому готелі. Мої партнери сприймуть це як підтвердження фінансових проблем. Постачальники вимагатимуть передоплату, банк ще більше затягне рішення.

— Саме так. Ви використовуєте весілля як доказ платоспроможності.

— Я використовую можливість показати готовий продукт. У бізнесі це нормально.

— Тоді треба було сказати Ірині, що її свято є частиною презентації.

— Вона знала, що я запросив партнерів.

— Не знала, що від вибору залу залежить довіра кредиторів.

Сергій провів пальцем по краю акта.

— Я не хотів навантажувати її.

— Ви постійно це повторюєте. Але прихована інформація нікуди не зникає. Вона лише з’являється пізніше, коли рішення вже дорожчі.

— Ви легко судите. Ваш бізнес не потребує мільйонів на будівництво й сотень працівників.

— Тому я й не позичаю в подруг і дітей суми, яких не можу повернути.

Він подивився на мене холодно.

— Я поверну Яні гроші.

— Добре.

— Ірина отримає відсотки та захищену позику. Новий корпус працюватиме. Через рік усі говоритимуть, що ризик був правильним.

— Можливо. Але вона має погодитися на нього зараз, знаючи всі умови.

— Ви не бачите, що відбувається? Максим боїться втратити матір і тому шукає в мені кожну помилку. Яна досі сердиться через квартиру в Берліні. Наталя заробляє на найжорсткішому договорі. А ви підтримуєте всіх, бо вважаєте обережність чеснотою.

— Наталя отримує фіксований гонорар, не відсоток від кількості сторінок.

— Не про це мова.

— Тоді про що?

— Про те, що Ірина нарешті дозволила собі бути щасливою, а ви переконуєте її чекати обману.

Його слова зачепили, бо повторювали Іринин страх. Але винною її робили не мої запитання, а факти, про які Сергій мовчав.

— Якщо ваше щастя руйнується від кредитного графіка, проблема не в графіку, — сказала я.

Сергій підвівся.

— Я хочу повернути весілля до мого готелю.

— Обговоріть це з Іриною. Моє професійне рішення — «Липовий двір». Навіть позитивний акт за два тижні не дасть нам часу перевірити новий зал у роботі.

— Тоді ви більше не організовуєте весілля.

— Це може вирішити замовниця. Не ви.

Він вийшов саме тоді, коли прийшла Дарина. Вона пропустила його у дверях, поставила сумку й запитала:

— Звільнив?

— Спробував.

— У нас договір з Іриною Володимирівною.

— Саме це я відповіла.

Дарина ввімкнула комп’ютер.

— Тоді працюємо?

— Працюємо.

До обіду Ірина не телефонувала. Сергій, схоже, не повідомив про розмову або вона вирішила не втручатися. Ми перенесли техніку й декор, отримали згоду Оксани працювати на кухні нового майданчика та забронювали додатковий автобус.

О пів на дванадцяту Ірина все-таки набрала.

— Сергій сказав, ти відмовляєшся повертати весілля в готель навіть після позитивної перевірки, — почала вона.

— Так. До дати лишиться два тижні. Ми не встигнемо протестувати кухню, навантаження на мережу, роботу вентиляції й евакуацію під час повної події.

— Але пожежна служба підтвердить безпеку.

— Підтвердить відповідність мінімальним вимогам. Не готовність провести весілля на сто людей без технічних збоїв.

— «Липовий двір» дорожчий.

— Після відмови від мобільної кухні, оренди меблів і частини генераторів різниця становитиме двісті сімдесят тисяч. Не шістсот, як у першій пропозиції.

— Я бачила таблицю.

— Тоді знаєш: це ціна передбачуваності.

Ірина мовчала. Я чула голоси в салоні й клацання клавіатури.

— Сергій вважає, що ти робиш це через Максима, — сказала вона.

— Максим не брав участі в переговорах із новим майданчиком.

— Але ти йому віриш щодо скарги.

— Вірю.

— Чому тобі так легко вірити йому й так важко Сергієві?

— Бо Максим сказав одне й не змінив версії. Сергій назвав новий корпус готовим, потім «майже готовим», потім з’ясувалося, що система не підключена й немає насоса. Це не питання симпатії.

Власна відповідь здалася мені неповною. Симпатія вже була, і я приховувала її. Проте професійне рішення справді не залежало від поцілунку.

— Ти обіцяла бути на моєму боці, — сказала Ірина.

— Я обіцяла не передавати Максимові твої фінансові дані й не починати з ним стосунків до весілля.

Вимовивши останні слова, я відчула сором.

— І не підтримувати кожне його розслідування, — нагадала вона.

— Я не підтримувала скаргу й не знала про неї. А майданчик оцінюю сама.

— Тоді скажи як моя організаторка: де ти провела б це весілля, якби не знала жодного з нас?

— У «Липовому дворі».

— Без вагань?

— Із жалем через зайві витрати, але без вагань.

Ірина видихнула.

— Добре. Лишаємо там. Я сама скажу Сергієві остаточно.

— Дякую.

— Не дякуй. Я просто хочу один день, коли нічого не зламається.