Розділ 8. Перший поцілунок

Ірина передзвонила за годину.

— Це справді старий план, — сказала вона. — Бухгалтерка змінила дату відстрочення, а решту рядків не перевірила. Сергій при мені написав їй, щоб прибрала продаж.

— Нехай надішле виправлений варіант.

— Надішле.

— Іро, я не сперечаюся. Просто хочу, щоб у робочих документах не було платежу, якого ти не погодила.

— Знаю. Сергій теж це зрозумів.

Вона говорила впевнено, але швидко, наче поспішала закрити тему до того, як у голосі з’являться сумніви.

Оновлений календар прийшов наступного ранку. Рядка про продаж не було. Натомість з’явився «інвестиційний внесок після укладення окремого договору» без суми й дати. Формально Сергій виконав вимогу. Практично питання лише перенесли.

Я надіслала документ Ірині й Наталі, а копію зберегла в теці проєкту. Максимові не сказала нічого.

Він не з’являвся в агенції чотири дні. Спілкувався з Дариною, надсилав креслення й відповідав на технічні запитання. Якщо в листі звертався до мене, писав «пані Соломіє» й завершував «з повагою». Це було так бездоганно, що дратувало.

Я не мала права дратуватися. Саме такої відстані пообіцяла дотримуватися.

У середу Ірина приїхала затвердити запрошення. Ми відмовилися від надрукованих карток для більшості гостей, але старші родичі мали отримати паперові. Дизайнерка підготувала три варіанти: стриманий зелений, молочний із тисненням і той самий із золотою монограмою, яку Сергій просив додавати всюди.

— Зелений, — сказала Ірина. — Без наших ініціалів на кожному кутку.

— Підтримую.

Ми перевірили написання прізвищ. У списку виявили двох Олександрів Петровичів із різними дружинами, тітку, яка після розлучення повернула дівоче прізвище, і Сергієвого партнера, про якого ніхто не знав, чи він досі одружений.

— Запросимо без супутниці, нехай сам уточнить, — вирішила Ірина.

— Це гарантує незручний дзвінок.

— Краще один дзвінок зараз, ніж дві жінки на одному місці за столом.

Я внесла зміни.

— Максим підтвердив присутність? — запитала, намагаючись говорити байдуже.

— Він мій син. Йому не треба підтверджувати.

— Для розсадження треба всім.

Ірина відкрила його відповідь у телефоні.

— Підтвердив. Сам.

— Добре.

— Ти чекала, що він привезе когось із Варшави?

— Я нічого не чекала. Питаю як організаторка.

Вона глянула на мене, але не продовжила. Можливо, вирішила, що вже бачить зайве там, де нічого не сталося. Можливо, помітила саме те, що я намагалася приховати від себе.

— Я хочу посадити його поруч із Яною, — сказала Ірина. — Вони знайомі й не дадуть Сергієвим партнерам перетворити стіл на нараду.

Я відчула безглузде невдоволення й одразу сховала його за таблицею.

— За родинним столом буде ще твоя сестра з чоловіком. Максим може сидіти поруч із нею.

— Вони сперечатимуться про політику. Ні, краще Яна.

— Тоді Яна.

Ірина нахилилася над схемою.

— Ти сьогодні якась напружена.

— Маємо місяць до події й зал без дозволу.

— Сергій сказав, перевірку погодили.

— Попередньо. Дата ще не підтверджена.

— Ти знову про роботу.

— Ми в робочий час.

— Раніше це не заважало тобі питати, чи я щаслива.

Я відклала ручку.

— Ти щаслива?

Ірина замислилася.

— Так. І налякана. Раніше я могла піти від чоловіка, зібрати речі й знати, що мій бізнес, квартира та гроші лишаться зі мною. Тепер Сергій хоче спільне майбутнє, а я вперше бачу, скільки воно коштує в цифрах.

— Шлюб не зобов’язує тебе вкладати в його компанію.

— Знаю. Але якщо в нього все зруйнується, я не зможу сидіти у своїй квартирі й казати, що юридично це не моя справа.

— Допомога й необмежена відповідальність — різні речі.

— Ось за це я тебе й люблю. Ти можеш навіть почуття перетворити на два стовпчики.

— Комусь треба.

Ірина усміхнулася й торкнулася моєї руки.

— Не сердься, що просила про Максима. Я знаю, що він дорослий. Просто в моїй голові ти — людина, яка бачила мене в найгірші дні, а він — мій син. Я не вмію скласти вас в одну картину.

— Тобі й не треба нічого складати. Між нами нічого немає.

На той момент це було правдою. Я однаково відчула, що промовила фразу надто швидко.

Ірина забрала руку.

— Добре. Закрили тему.

Ми повернулися до запрошень. Коли вона поїхала, я ще раз переглянула схему розсадження й переставила Максима поруч із Яною, як просила наречена. Потім закрила файл і нагадала собі: мої почуття не дають права змінювати чужий весільний план.

У четвер ми проводили пробний монтаж церемонії в готелі. Декоратори привезли каркас арки й зразки тканини, технічна команда мала перевірити живлення на терасі, а фотографка — визначити, де сонце буде заважати зйомці. Ірина не могла приїхати через перевірку в салоні. Сергій обіцяв бути після обіду.

Максим уже чекав біля тераси, коли ми з Дариною вивантажили коробки зі зразками. Він привітався з нею, потім зі мною.

— Пані Соломіє.

— Максиме Олеговичу.

Дарина кашлянула, приховуючи сміх.

— Я піду знайду подовжувачі, — сказала вона.

— Вони в технічній кімнаті, — відповів Максим.

— Я однаково дуже довго їх шукатиму.

Вона пішла, лишивши нас біля складеного каркаса.

— Це обов’язково? — запитала я.

— Що саме?

— «Пані Соломіє» у кожному листі.

— Ви хотіли, щоб усе проходило через Дарину.

— Робочі документи. Не кожне речення.

— Я вирішив не створювати вам проблем.

— І створили іншу.

— Яку?

— Мені доводиться витрачати час на цю бездоганну ввічливість.

Він подивився просто на мене.

— Скажіть, як мені поводитися, і я постараюся.

— Як раніше. Тільки без нічних особистих розмов.

— А якщо вони вже відбулися?

— Не повторювати.