Розділ 5. Борги нареченого

Сергій приїхав до агенції о пів на першу. Максим сидів у сусідньому кабінеті з Дариною й телефоном обдзвонював кейтерингові компанії. Я не просила його допомагати, але й не відмовила: вільних субот у вересні майже не лишилося, а кожна година зменшувала вибір.

Сергій увійшов без піджака, з розстебнутим верхнім ґудзиком сорочки. Схоже, він справді весь ранок провів у поїздках, проте втома не робила несплачений рахунок менш реальним.

— Роман поводиться як шантажист, — сказав він, сідаючи навпроти мене.

— Він виконав роботу й два місяці не отримує грошей.

— У нас була усна домовленість про відстрочення.

— У договорі оплата до двадцятого січня.

— Ви тепер його адвокатка?

— Я організаторка, яка щойно втратила одного з небагатьох вільних підрядників.

Сергій провів долонею по обличчю.

— Добре. Перепрошую. Ситуація неприємна, але не катастрофічна. За два дні закрию старий борг і запропоную Романові доплату. Він повернеться.

— Дату вже віддали.

— Значить, знайдемо іншого.

— Дарина шукає. Попередньо це буде на триста тисяч дорожче.

— Погоджуйте.

— Після авансу.

Він подивився на мене так, ніби я навмисне повторювала незручне слово.

— Готель сплатить.

— Коли?

— У понеділок.

— Сьогодні четвер. Жодна компанія не триматиме дату без грошей чотири дні.

— Тоді попросіть Ірину внести аванс. У понеділок я все їй поверну.

Я відклала ручку.

— Учора вона вже сплатила триста вісімдесят тисяч замість вас.

— Замість нас. Це наше весілля.

— Ви написали, що повернете кошти.

— І поверну.

— Після платежу від корпоративного клієнта?

— Так.

— А внесок за кредитом до кінця тижня?

Його погляд змінився. Не різко, але достатньо, щоб я зрозуміла: Ірина не сказала йому про нашу розмову в салоні.

— Це не стосується весілля.

— Стосується, якщо для кредиту продається майно Ірини, а весільні рахунки оплачуються з її оборотних коштів.

— Хто вам сказав про платіж?

— Ірина.

Це було не зовсім так: вона пояснила терміновість, а суму внеску не назвала. Проте я не збиралася дозволяти йому переключити розмову на Максима.

— Ми з нею все обговорили, — сказав Сергій. — Її вкладення дасть змогу завершити корпус, запустити сорок нових номерів і збільшити вартість комплексу щонайменше на третину. Вона отримає дохід, а не викине гроші.

— За яким договором?

— Вам обов’язково ставити те саме запитання щодня?

— Поки не з’явиться відповідь.

— У понеділок буде проєкт.

— До понеділка Ірина не платить за готель нічого.

Сергій нахилився ближче.

— Ви занадто багато на себе берете.

— Я не керую її рахунком. Я відмовляюся пересилати їй ваші рахунки під виглядом весільних витрат.

— Соломіє, ми з вами дорослі люди. У мене тимчасовий розрив ліквідності. Будівельна компанія отримала більшу частину оплати наперед, але зірвала строк. Банк призупинив наступний транш до введення корпусу в експлуатацію. Через це я затримав кілька платежів. Коли кредитну лінію відновлять, усе закрию.

Пояснення було можливим. У готельному бізнесі гроші часто надходили нерівномірно, а будівництво могло поглинути будь-який резерв. Проблема полягала не в самому касовому розриві, а в тому, як старанно Сергій називав його окремими випадковостями.

— Покажіть кредитний графік і договір із підрядником, — сказала я.

— Ви не фінансова аудиторка.

— Ні. Покажіть Ірині та її адвокатці.

— Вона мені довіряє.

— Довіра не заважає читати договір.

Він підвівся.

— Знайдіть кейтеринг. Аванс буде сьогодні.

— Від кого?

— Від готелю.

Сергій вийшов. За кілька секунд із сусіднього кабінету з’явився Максим.

— Він знав, що я тут? — запитав.

— Не знаю. Ви чули?

— Лише кінець. Дарина змусила мене говорити з кейтерингом у навушниках.

— Не змусила, а попросила не підслуховувати, — виправила Дарина, виходячи слідом. — І я знайшла двох можливих підрядників. Один готовий зустрітися о третій, другий — завтра зранку. Обидва хочуть п’ятдесят відсотків наперед.

— Призначай обидві зустрічі. Меню поки рахуємо на сто двадцять осіб.

— Уже.

Дарина повернулася до свого столу. Максим поклав переді мною тонку теку.

— Я вранці замовив витяги з реєстрів, — сказав він.

— Яких саме?

— Нерухомості, обтяжень рухомого майна й судових рішень. Усе у відкритому доступі, отримано офіційно.

— Ви збирали це до того, як ми втратили кейтеринг?

— Замовив учора після розмови з мамою.

Я не торкнулася теки.

— І що там?

— Земля й основний корпус готелю в іпотеці банку. Це нормально, кредит брали на будівництво. Але є ще застава обладнання за позикою іншої фінансової компанії, податкова заборгованість і позов постачальника меблів на мільйон сімсот тисяч.

— Позов не означає, що Сергій винен.

— Не означає. У відповіді на позов його компанія не заперечує поставку, лише посилається на недоліки меблів і просить зменшити суму.

— Суд вирішить.

— Судове засідання через два місяці. Гроші мами потрібні цього тижня.

Я відкрила теку. Кожен документ мав номер, дату й посилання для перевірки. Максим не приніс пліток працівників або фотографій чужого листування. Він зібрав те, що Сергій міг показати Ірині сам.

Сума зареєстрованих зобов’язань не давала повної картини: у витягах не було залишків за кредитами, вартості активів і поточних надходжень. Проте її вистачало, щоб відмовитися від слова «тимчасовий» без додаткових пояснень.

— Ви показали матері?

— Хотів спочатку поговорити з вами.

— Чому?

— Бо якщо я прийду з цією текою, вона побачить не документи. Побачить сина, який знову вважає її дурною.

— А якщо прийду я, побачить подругу, яка об’єдналася з її сином.