Розділ 4. Весільний кошторис

Ірина сказала Максимові про кредит того самого вечора. Я при цьому не була, але наступного ранку обоє прийшли до мого офісу з однаково стриманими обличчями. Вони сіли на різних кінцях столу й до початку зустрічі не обмінялися жодним словом.

Сергій запізнився на двадцять хвилин. Увійшов із телефоном біля вуха, кивнув нам і ще кілька хвилин пояснював комусь, що нову кредитну лінію погодять після переоцінки застави. Закінчивши розмову, він поцілував Ірину в скроню, поклав перед собою шкіряний щоденник і посміхнувся.

— Ну що, рятуємо весілля від бюрократів?

— Спочатку визначимо, яке саме весілля ми готуємо, — відповіла я.

На екрані висіла таблиця з двома варіантами. Перший передбачав старий зал готелю, сто гостей, церемонію на терасі за доброї погоди й окремий навіс на випадок дощу. Другий — сто п’ятдесят гостей у новому корпусі за умови, що готель вчасно отримає всі дозволи. Я додала до другого варіанта резервний майданчик у Києві, бо відповідати за державну комісію не могла.

— Старий зал відпадає, — одразу сказав Сергій. — Ми його бачили. Низька стеля, маленькі вікна. Я хочу показати новий корпус партнерам.

— Ти хочеш весілля чи презентацію готелю? — запитав Максим.

— Одне іншому не заважає.

— Заважає, якщо гості стоятимуть серед будівельного пилу.

Ірина стиснула губи.

— Ми домовилися не починати з претензій.

— Я ще не починав, — сказав Максим.

— Тоді не треба.

Я збільшила на екрані першу таблицю.

— Варіант зі старим залом коштуватиме орієнтовно три мільйони чотириста тисяч гривень. У суму входять проживання частини гостей, кейтеринг, декор, техніка, музична програма, фото, відео, трансфер і резерв десять відсотків. Це не остаточні договори, але цифри реальні.

— Для ста гостей, — зауважив Сергій.

— Так. У старому залі більше буде тісно й небезпечно.

— У нас список на сто сорок сім.

— У вас список на сто сорок сім імен. Підтвердження ще не розіслані. Ми можемо скоротити далеких партнерів і людей, яких ви обоє не бачили кілька років.

— Я не викреслюватиму партнерів, — сказав Сергій. — Половина бізнесу тримається на стосунках.

Максим відкинувся на спинку стільця.

— Тоді запроси їх на відкриття готелю, коли він відкриється.

— Я вдячний за пораду.

Сергій вимовив це спокійно, але Ірина поклала долоню на його зап’ясток. Мабуть, відчула напруження раніше, ніж він устиг додати щось інше.

— А другий варіант? — запитала вона.

— П’ять мільйонів двісті тисяч, — відповіла я. — За умови, що зал передадуть нам готовим не пізніше ніж за десять днів до події. Якщо пізніше, витрати зростуть через термінове перенесення.

Сергій нахилився вперед.

— Звідки така сума? Учора ми говорили про три.

— Три мільйони — ваш початковий бюджет. Ви додали сорок сім гостей, сцену з екраном, виступ гурту, індивідуальне меню на три подачі й проживання для шістдесяти двох людей. Крім того, новий зал не має власного світла та звуку, а кухня ще не працює. Усе треба привезти.

— Екран нам потрібен, — сказав Сергій. — Буде ролик про історію готелю.

Максим коротко засміявся.

— На весіллі?

— Це дві хвилини.

— У кошторисі екран на дев’яносто квадратних метрів. Для двох хвилин.

— Яна підготувала концепцію.

— Яна дизайнерка інтер’єрів, а не режисерка.

— Досить, — сказала Ірина. — Я хочу новий зал. Мені там подобається вигляд на воду.

Я подивилася на неї.

— Тоді маємо погодити суму й джерела оплати. Не загалом, а за кожним договором.

Сергій розгорнув щоденник.

— Готель бере на себе зал, проживання, персонал і частину харчування. Решту оплачує Ірина. Після продажу приміщення витрати вирівняємо.

— Що означає «вирівняємо»? — запитала я.

— Врахуємо її платежі у вкладення в готель.

— За яким договором?

— Його готують.

— До підписання цього договору весільні витрати не можна змішувати з інвестицією.

Сергій постукав ручкою по щоденнику.

— Соломіє, ви організовуєте подію. Фінанси сім’ї ми владнаємо самі.

— Я й питаю лише про фінанси події. Агенція не може укласти договори на п’ять мільйонів, не знаючи, хто їх виконає.

— «Ірина Стиль» оплатить підрядників. Потім ми порахуємо.

— Я нічого не оплачуватиму, поки не бачитиму кожної суми, — сказала Ірина.

Уперше від початку зустрічі Сергій подивився на неї без усмішки.

— Звичайно. Я так і мав на увазі.

Максим помітив цей погляд. Його пальці стиснули край блокнота, проте він промовчав. Я була йому за це вдячна. Ще одна атака дала б Сергієві можливість виставити всі запитання наслідком ревнощів дорослого сина.

— Пропоную так, — сказала я. — Сьогодні погоджуємо перелік послуг. Я надсилаю його кожному з вас. До завтра ви письмово визначаєте платника за кожною позицією. Після цього ми бронюємо підрядників, для яких є кошти. Новий зал тримаємо як основний лише після документів. Старий — як резерв.

— Не хочу, щоб гості знали про резерв, — сказала Ірина.

— Не знатимуть. Запрошення будуть без назви залу.

Сергій перегорнув кошторис.

— Тут немає крижаного бару.

— Ви відмовилися від нього минулого тижня.

— Я передумав.

— Додатково двісті двадцять тисяч і окреме електроживлення.

— Додайте.

— Ні, — сказала Ірина.

Сергій повернув до неї голову.

— Тобі сподобалося на презентації.

— Мені сподобався лід. Не рахунок за нього. У нас немає двохсот тисяч на бар, біля якого люди постоять десять хвилин.

— Я оплачу.

— З яких грошей?

Сергій не підвищив голосу, проте за столом стало тихо.

Сергій зняв окуляри й повільно протер скло серветкою.

— До кінця тижня очікую платіж від корпоративного клієнта.

— За минулий банкет? — запитав Максим.

— За оренду конференц-залу.