Розділ 8. Джурко

Розділ 8. Джурко

Сушити джинси жіночим феном у туалеті весільного агентства мені ще ніколи не доводилося. Я стояв перед величезним дзеркалом у золотій рамі, направляв струмінь гарячого повітря на мокру пляму і подумки кляв на чому світ стоїть ту злощасну екскурсію в лабораторію.

Трясця! Як ми взагалі примудрилися зустрітися в такому величезному місті саме в тому місці? Яка ймовірність такого збігу? І треба все-таки більш детально розібратися із тим Хроновізором. Напевно, варто відвідати Інститут і більше про той прилад порозпитувати, може, він якимось чином впливає на моє та Іваннине життя? А чому б і ні? Зараз технології дуже високорозвинені, різне може бути.

Коли джинси більш-менш висохли, я повернувся до кабінету Едуарда. Аліна вже радісно підписувала договір на ті жахливі червоні накидки і банти кольору, гм, стиглої вишні. Вона сяяла від щастя, і я теж змусив себе натягнути на обличчя усмішку. Ми ще з пів години позували для фотографій на їхній сайт, де я мав виглядати як найщасливіший наречений у світі. Але в голові крутилася зовсім інша картинка.

Чорт, я постійно думав про Іванну! Наприклад, згадав, що  вона теж вважала, що ті червоні банти виглядають негарно. Як вона там казала, як штори в провінційному театрі? Ха-ха-ха!

Я провів Аліну до таксі, вислухав ще десяток нагадувань про те, що я повинен був написати обов'язково список гостей зі свого боку. Ох, я постійно про це забував. Здавалося б, що може бути простіше? Сів, записав родичів, і справу зроблено. Але щоразу, коли я подумки починав перебирати рідню, то дуже сумнівався, чи варто взагалі запрошувати моїх родичів на весілля. Наприклад, дядько Остап обов'язково брав із собою на всі урочистості та свята свого кота Коровая. Якщо запросити його на весілля з котом, то Аліна буде в шоці.  А тітка Галина щиро вірила у свою здатність бачити майбутнє. Варто було їй випити келих домашнього вина, як вона починала хапати людей за руки, розглядати долоні й пророкувати їм усе підряд, від великого кохання до швидкого банкрутства. Двоюрідний брат Роман був доброю людиною, але тільки до третьої чарки. Після цього він неодмінно згадував, що все життя мріяв бути оперним співаком, забирав у музикантів мікрофон і влаштовував концерт, від якого у всіх присутніх в'янули вуха. А дядько Богдан уже кілька років захоплювався теоріями змови. Він міг годинами пояснювати будь-кому, що мобільні телефони читають думки, а голуби працюють на спецслужби…

Я зітхнув. Трясця, але якщо когось не запросити, то образ вистачить років на двадцять! І це навіть без урахування тієї частини сім'ї, про яку я поки що боявся згадувати!

Я пообіцяв Аліні написати цей список до завтра і нарешті поїхав до себе в гуртожиток. Мій сусід поїхав на тиждень додому, тож я міг спокійно подумати про все, що нині на мене звалилося. Я впав на ліжко і втупився у стелю. Так, наш ідеальний пакт про ненапад розсипався на друзки в перший же день. От, цікаво виходить, що якщо ми з Іванною втікаємо одне від одного і ховаємося, то життя зводить нас все частіше. Дивно.

А якщо не уникати одне одного? Жити як живеться. Може, якщо доля вперто зіштовхує нас разом, то нам треба не ховатися, а взяти все під свій жорсткий контроль? Це було цікаве припущення. Треба обов'язково поговорити про це з Іванною! Тільки от як їй про це розказати? За нашим третім правилом того дурного пакту, який я сам же й вигадав, ми не могли писати одне одному в соцмережах і месенджерах. Але сьогодні ми вже порушили друге правило. Ну, тільки я порушив, але то неважливо. Може, і третє правило можна порушити?

Я підійшов до вікна і подивився на вечірній парк за вікном. Завтра середа, у Іванни в розкладі стоять дві лекції, а я вже вчора вивчив її розклад, щоб, не дай Боже, не зіткнутися з дівчиною у спільному головному корпусі, де переважно були лекційні пари для всіх факультетів. Певно, треба знайти її там. Перехоплю десь на нейтральній території, і ми все обговоримо і вирішимо по-дорослому…