Розділ 5. Іванна

Розділ 5. Іванна

Нормальні студенти нашого факультету під час великої перерви спокійно п'ють каву, а не тупцюють під стінами чужого навчального корпусу, наче якісь шпигунки-невдахи, як оце я зараз. Але нормальним моє життя перестало бути рівно добу тому. Але місія є місія!

Я натягнула бейсболку нижче на очі і стала за автоматом з кавою, уважно розглядаючи натовп четвертокурсників. Після другої пари подвір'я тут нагадувало мурашник. Що ж, мені потрібен був один конкретний тип, інформацію про якого я вчора детально вивчила на сайті університету і ще й розпитала в однієї знайомої одногрупниці, Світлани, яка зустрічалася зі студентом з четвертого курсу. Я вияснила, що вчора в інституті то був хлопець, якого звали дурнуватим іменем — Джурко. Я ще перепитала в Світлани, може, Юрко? Ні, виявився справді Джурком. Ух, красунчик! Не люблю я таких!

Я розглядала всіх хлопців, але його не бачила, і вже збиралася перевірити розклад на їхньому стенді в корпусі, аж раптом чиясь рука схопила мене за лікоть.

— А це що це ти тут робиш? — пролунав над вухом чоловічий голос.

Не встигла я й пискнути, як мене затягнули за масивну бетонну колону, подалі від основного потоку студентів. У цьому закутку між сходами до вхідних дверей та колоною було напівтемно.

Я схарапуджено підняла голову, і мало не замтогнала від обурення. Переді мною стояв той самий хлопець. В одній руці він тримав паперовий стаканчик з кавою, а іншою все ще тримав мій лікоть.

— Ти з глузду з'їхав?! — зашипіла я, вириваючи руку. — Ти чого мене смикаєш і кудись тягнеш? Що це за шпигунські ігри? Я взагалі-то тебе шукала!

— А я шукав тебе, — він примружився. — Збирався після третьої пари навідатися до вас в корпус, але мені он як пощастило, ти сама прийшла! Ховаєшся, значить? До речі, мене звати Джурко.

— Іванна, — машинально відказала я і відразу ж насупилася. — Я знаю, що Джурко, бо знайшла про тебе інформацію на сайті університету. Тільки щоб зустрітися і домовитися про те, щоб ми вияснили всі ті моменти з тим дурним збоєм Хроновізора і ніколи більше не перетиналися! — вигукнула я, побачивши здивований погляд хлопця. — І я не ховалася! Я проводила огляд місцевості, щоб зустрітися, швидко розставити всі крапки над «і» та більше ніколи тебе не бачити.

— Чудово! Тут наші плани абсолютно збігаються, — радісно промовив хлопець, відпив кави, але його погляд залишався напруженим, він уважно вивчав моє обличчя. — Давай прояснимо ситуацію. Вчора сталася помилка. Машина видала нам спільну галюцинацію. Неправду. Брехню! 

— Це була звичайна помилка, — швидко підхопила я. — Збій. Як ти казав тоді, збій системи!

— Точно. Системний збій, — він кивнув. — Я одружуюся з Аліною через місяць. У нас уже все в процесі організації, золоті стільці, червоні банти й накидки і сотня гостей. Я її кохаю, і моє майбутнє розплановане.

— А я виходжу заміж за Максима! — гордо випалила я, хоча від згадки про червоні банти мені чомусь стало його шкода. — У нас прекрасні стосунки, вже замовлено розкішний ресторан, серветки кольору айворі і жодних сюрпризів.

— Якого кольору? — здивувався Джурко. 

— Неважливо! — трохи почервоніла я. — Тебе це геть не стосується!

— От і домовилися, — Джурко видихнув так, ніби з його плечей впала гора з каміння. — Значить, ми з тобою типу запроваджуємо пакт про ненапад.

Я здивовано поглянула на хлопця.

— Звучить серйозно. А це як? — поцікавилась я. 

Джурко дістав із кишені джинсів телефон і швидко щось у ньому відкрив.

— Усе просто. Я вчора вже думав про це і проаналізував наші розклади пар. Ти навчаєшся в нашому головному корпусі, а мій четвертий курс — тут, — показав він карту нашого студентського містечка. — Теоретично, ми маємо стикатися тільки на центральній алеї між будівлями, коли йдемо на пари і з пар, та в їдальні. Тому маємо ввести кілька правил. Правило перше: ми не ходимо обідати одночасно. Твій час буде з одинадцятої до дванадцятої, а мій з дванадцятої до тринадцятої. Правило друге: якщо ми випадково бачимо одне одного на алеї здалеку чи зблизька, нема різниці, то один із нас негайно розвертається на сто вісімдесят градусів і йде в інший бік. Одразу ж! І правило третє: ніяких контактів у соцмережах, ніяких спільних знайомих! Ми робимо вигляд, що нас одне для одного не існує! Тобто, я не знаю тебе, а ти мене! Ми незнайомі! Як, в принципі, це й було вчора. І забуваємо все, що відбулося вчора в тому чортовому інституті! Вчорашнього дня просто не існувало. Згодна?

Я дивилася на нього і відчувала дивні емоції. З одного боку, я була в захваті. Джурко говорив саме те, що хотіла запропонувати йому я. Це був чіткий план, правильні правила і графік! З іншого боку, чорт забирай, у цьому напівтемному закутку під колоною він стояв занадто близько біля мене, і я помітила, які гарні в нього очі.

«Так, Іванко, це просто помилка, збій», — нагадала я собі.

— Згодна. Чудовий план. Тобто… е-е-е… пакт, — я рішуче простягнула йому руку. — Тримаємося подалі одне від одного, і жодна катавасія з цією машиною не зможе вкрасти наші весілля!

Джурко переклав каву в ліву руку і потиснув мою долоню. Його пальці були теплими і сильними.

— От і чудово, Іванно. Бажаю щастя з твоїм... як його там... Максимом.

— А тобі з... е-е-е... Аліною, — кивнула я.