Третя частина

Аскур

— Пане я не знаю, як це сталось, – белькотіла Вікторія, коли я зайшов до спальні своєї Королеви.

Зараз вона спала, але п’ять хвилин тому розносила мій замок. Всі її кімнати були перевернути догори дриґом. А в кабінеті догорали якісь зошити. 

Я важко зітхнув та присів поряд з Соль. 

— Поклич Ізабеллу, – приказав я помічниці. Хоч декілька секунд побуду в тиші. 

Я торкнувся її обличчя, провів по волоссю та знову важко зітхнув. Як би її батьки тільки знали, кого ростили. Зі світловолосого янголятка виросла справжня демониця. 

— Ви кликали, пане? 

Розшарпана дівчина стояла у дверях та не рухалась. На ній були видні сліди гульби її господині. Червонощока, волосся вибилось з зачіски, й важке дихання. 

— Як це трапилось? Чого взагалі вона так набралась? 

— Вона почула вашу розмову з майстром Дізено, пане, – тихо промовила вона. 

— Це її особливість підслуховувати мої розмови? – розлючено спитав я. 

Служниця промовчала. 

— Що вона палила в кабінеті? 

— Свої щоденники, пане. Вона сказала, що їй не потрібні нагадування про минуле, якщо у неї буде такий подарунок, як забуття. 

— Моя мила Соль, не думаю, що ти забудеш. Ти обіцяла маленькій Міранді. 

— Так це правда, пане Аскуре?

Сміливості цієї дівчини можна позаздрити. 

— Так, наша Королева стане Богинею. І схоже це буде раніше, ніж ми усі думаємо. Мені потрібна твоя мати, Ізабелла. 

— Вас провести до неї? 

Я гмикнув. 

— Цей мій замок. І поки я знаю, де хто знаходиться. Але ти мені теж потрібно. Й Вікторія. Чекаю вас трьох у себе в кабінеті через 5 хвилин. Йди вже. 

Я більше не звертав уваги на дівчину та знову дивився на Соль. 

Вона зараз була така спокійна та беззахисна. Невже в ній дійсно може поміститися уся моя сила? Хоча це скоріш навіть не питання. 

Її вже боїться власний батько. Вона зможе нагнати страху на всі королівства. 

Я нагнувся та поцілував її. Поки вона спить, коли не зможе роздавити мене своїм поглядом. Можливо це мій єдиний шанс. 

У неї були м’які, але трохи пересохлі губи. Від неї пахло дорогим алкоголем. Ніжна та небезпечна. Ось вона яка. 

Я відійшов до дверей. Трохи звичайної магії й її кімната знову мала звичний вигляд. Я вийшов та запечатав двері, щоб ніхто не увійшов, доки вона сама не вийде. 

Жінки з’явились рівно через п’ять хвилин. Я вирішив почати з легкого. 

— Тетяна, ви повинні почати шити сукні для Соль. Кшталт того, що було в нас на весіллі. Чорні, зелені, сині. Обирайте темні кольори, що їй пасують. Також костюми. І все інше. Ви самі все знаєте. 

— Добре пане, а де брати тканину? 

— Я організую вам зустріч з кращою Ткалею, що знаю.

— Пане, ви впевнені? – обережно спитала Вікторія. 

За цей час мені вже задовбали сумніви в моїх рішеннях та словах. Моя сила все гірше слухалась мене й реагувала на зміни в настрої. Тому погасити світло вийшло само собою. Прийти до норми було важко, але декілька вдихів та світло повернулось. 

— Тетяна, ви вільна. Оберіть собі когось зі слуг в помічниці. 

Жінка поклонилась та вийшла з кабінету. 

— Тепер ви двоє. 

Я дістав зі шухляди книгу в обкладинці без назви. Відкривши побачив лише пусті сторінки. Ще два дні тому книга говорила зі мною. Та схоже тоді, це була остання порада, що вона мені дала. 

— Ізабелла візьми книгу, – дівчина не спішила, тож я спокійно додав: – Вона нічого тобі не зробить. Ця книга знадобиться Соль, коли вона сяде на мій трон. Доки зберігай її у себе. Вона для мене вже не має значення. 

— Що їй робити з нею? – все ж спитала служниця. 

— Вона сама зрозуміє. Далі. Майстер Дізено. 

Поряд з дівчатами з’явився чолов’яга. А може він тут й був ще з самого початку. 

— Майстер Дізено, приберіть у замку. Десь через тиждень в нас будуть гості. Підготуй замок та прислугу. Ми тут може всі й безсмертні, але їмо та розважаймось не гірше людей. Й ще. Знайти Тетяну та скажи їй, яку сукню чи костюм підготувати для першого дню. Виклич Ткалю та разом оберіть потрібні тканини. Ти знаєш традицію, а Тетяна знає Соль. 

— Так, пане. 

Дух зник так саме, як й з’явився. Тихо та безшумно. 

— Що за гості, пане Аскуре? – спитала Вікторія. – Я можу чимось допомогти майстру? 

— Ні, то його робота. Він сам знає, що потрібно. У нас з тобою є багато нашої роботи. 

— Пане, я можу йти? 

— Так, Ізабелла. Ось тільки я дещо тебе попрошу. Дещо неможливе. 

— Що саме? 

— Не випускай Соль з кімнат поки я сам не прийду та не поговорю з нею. Завтра у мене буде важлива зустріч, я б не хотів, щоб вона й її підслухає. До того ж вона не повинна побачити приготування замку. Я все їй сам поясню. 

— Я спробую, пане Аскуре. Але не гарантую. 

Дівчина поклонилась та вийшла. 

— Що мені робити? 

— А нас з тобою очікую найскладніше. Дістань наш червоний список. Підготуй варіанти, на яких ми могли б закінчити угоди негайно. Це мені потрібно на завтра. Я викликаю Долі. Мені потрібен їх дозвіл. 

— Але пане, це ваші угоди. 

— Мої угоди. Але Долі вже сплили своє павутиння. Мені потрібно знати, чи це щось зруйнує. Далі. Підготуй угоди, які закінчуються в наступні сім днів. Я не маю про них забути. Також мені потрібен список угод, де платою є душа. Й думаю Соль потрібен буде список того, коли закінчується строк служби всієї нашої прислуги.

— Я не встигаю за вами. Кому потрібні ці списки? 

— Червоний список мені. З іншими ти ознайомиш Соль, коли вона прийме мій трон. Але я хочу бачити ці списки до цього моменту.

Помічниця підійшла ближче та обережно промовила:

— Мені шкода, пане Аскуре. 

— Я не помираю, Вікторія. А від цієї роботи я вже давно втомився. Цьому світи конче потрібна темна Богиня. 

— Але ви лишитесь безсмертя. Чи не так?