Веселка

Сірі стіни які насправді персикові, темно сіра дошка яка повинна бути зеленою, та шістнадцять одноманітних сірих учнів які відрізняються своїм вбранням або зовнішністю і серед цієї однотонної каші виділяється вона, Аліна. Аліна - це єдине творіння на цій планеті яке я почала бачити кольоровим, вона наче веселка серед грізних хмар яка з'явилась після рясного, прохолодного дощу і не дивлячись на те що світ я бачу сірим за описом знайомих я все-таки змогла представити чарівні кольори райдуги.

Згадуючи кожен раз її образ на обличчі у ту ж мить з'являється посмішка й у грудях стає тепло згадуючи її образ. З самого народження я бачила світ чорно білим, а не як усі звичайні діти яскравим, та різно кольоровим. У дитячому садку коли в нас були якісь міні конкурси малюнків чи щось подібне що було пов'язано з кольорами, команда у якій я була завжди гнівно ставилася до мене, тому що я не правильно підбирала кольори із-за чого ми завжди програвали. Ще коли в нас у садку вчили кольори я (це в молодшій групі) або називала той колір який я бачу або говорила навмання із-за чого це гнівало вихователів, а дітей змушувало сміятись, мати теж сварилась і інколи могла брати у вхід “жостку артилерію”.

Що це за колір? - Тримаючі в правій руці плетеного віника що за копійки купила на базарі, вказівним пальцем лівої руки чотири річні мені тикала у клітинку яка була розфарбована темно сірим кольором. Вона вже на останній нервовій клітині запитала мене строгим, холодним голосом в якому все ж таки можна було відчути всю її злість яку вона намагалась стримати. Біля клітинки повинна бути надрукована назва та номер певного кольору, але вона була закрита білим аркушем паперу, щоб я не змогла прочитати.

Таким чином вона намагалася мене навчити кольорам, але в неї нічого не виходило і вона починала кричати в надії що може я все-таки дам правильну відповідь. Але виявилось що в мене монохромія (один із видів дальтонізму), про це ми дізнались тоді коли я повинна була йти до школи і щоб мене прийняли обов'язково було принести довідку що я як фізично, так і психічно здорова. З того дня я пам’ятаю мало чого, але лікарку яка показувала мені картинки які були розмальовані у сірі цятки які інколи ставали кашею я пам’ятаю дуже добре. Потім я дізналась що у тих малюнках приховані цифри та коли ми вийшли з кабінету я розпитувала маму що ж там було приховано, а потім вона періодично запитувала мене як я саме бачу світ.

Вмить мої спогади перервав дратівливий дзвінок який свідчив що урок закінчився. Вчителька зарубіжної літератури яка кілька секунд тому хвалила Вільяма Шекспіра вмить підняла голос, щоб учні які спішили на перерву почули її.

-Восьмий клас, відкрили щоденники й записали..! - Майже увесь клас разом зі мною почали гучно шурхати листками щоденників і записувати домашку. - І хто хоче може взяти в бібліотеці “Ромео і Джульєтта” і прочитати, бо у нашій книзі ну дуже скорочено. - Вже спокійним голосом продовжила вона.

“Може взяти ?” Збираючи сумку подумки запитала я себе. “Як-не-як я все-таки полюбляю читати та і хоча б раз у житті потрібно підготуватися до уроку” Вже виходячи з класу продовжила я.

Усі класи кучками займали просторі світлі коридори і ми також. Зараз маленька перерва яка триває лише п’ять хвилин і за весь цей час ми повинні з одного кабінету добратися до іншого та підготуватися до уроку. Якщо чесно на мою думку це було несправедливо, звісно ця школа була невеликою хоча й просторною, але за весь цей час не можна навіть у вбиральню сходити та й навіть на великій яка триває п’ятнадцять хвилин теж не можливотому, що одинадцятикласниці вирішують красуватися перед дзеркалом. Ми кучка восьмикласників які спішили на алгебру проходили повз учительську біля якої завжди чергували прибиральниці одна з них зупинили нас.

- Восьмий клас який вас зараз урок? - звернулась до нас прибиральниця з чорним кучерявим волоссям; це була тітка Марія, жінка сільського комбайнера або ще одним із сільських алкашів який кожен день сидить у барі зі своїми собутильниками та п’ють горілку яку самі й принесли з закускою. Майже весь клас на її запитання відповіли що на алгебру після цього пролунав її дзвінкий голос - Ганна Миколаївка сказала що урок буде у класі музики.

- А чому? - пролунало декілька грубих хлопчачих голосів, вмить на їх запитання відповіла Аня, маленьким зростом дівчина яка була відмінницею:

-Бо у кабінеті математики буде укр.мова., ви шо не бачили розписання чи шо. - Я до Ані відносилась нейтрально, але в деяких моментах вона мене бісила, вона начебто розумна, але поводиться занадто хвальковито й інколи стервозно, але репутація в неї була досить пристойна.

Я стояла біля Аліни, її насичені та дуже різкі парфуми які віддавали кавуном ніяк не підходили їй ніжній на вид натурі та ніжному голосу. Не думаючи я вмить зробила крок вперед і тихо звернулася до неї.

-Ходімо в клас, а то вони поки будуть гризтись урок почне ця. - Вона подивилась на мене, вона своїми темними очима. Не знаю скільки часу пройшло, але весь цей час ми дивились в очі одній, і вона відповіла, відповіла своїми пухлими, світлими губами до яких хотілось д... “О Господи, що за думки”.

- Повністю згідна, ходімо. - І ми пішли по сходах де я ледь не впала, за це мені було соромно перед Аліною. Коли ми прибули до класу, до речі перші, то вона запропонувала сісти разом біля вчительського стола, а я звісно як вихована дівчина не змогла відмовитись. Поки ми діставали підручники продзвенів дзвоник і одразу в клас почали збігатися учні, вчительки в класі не було тому стіни музичного кабінету поринув у супровід дзвінких голосів дівчат які розмовляли про те коли вийдуть гуляти та басисті голосу хлопців які обговорювали Дедпула якого вчора показували по телевізору. Почувши розмову про фільм я вирішила почати розмову про нього, щоб не сидіти мовчки тим самим створюючи незручну атмосферу. - Ти дивилась вчора “Дедпула”? - Як же мені у той час було незручно, серце збільшило биття і я почала нервувати, але це було марно. Дівчина з лагідною усмішкою відповіла на моє запитання до неї. - Так, вчора коли зробила англійську, а ти, тобі хтось сподобався там?