Перша і єдина))

   Я вигоріла. Ви скажете, що з супергероями не може трапитись така біда. Та ось я, відкриваюсь перед вами, бо сама не знаю як вийти з цього стану та знову і знову спішити на допомогу пересічним жителям нашої країни. Хто я така? Більшість з вас мені добре відома, а ви пам'ятаєте свої відчуття після зустрічі зі мною. 

  Раніше все було просто і зрозуміло. Наприклад, візьмемо будь-який вихідний і центральний парк міста. Я зазвичай сиділа на лавці, в образі жіночки поважного віку і читала газету, чекаючи кого б врятувати сьогодні.

   Роботи в мене завжди було багато, бо такі вже ви люди вразливі – раптом що і настрій на нулі. А моя задача проста – дарувати вам почуття щастя, піднесення та ейфорії. 

   Згадайте, певно був у вашому житті такий випадок, коли ви йдете втомлені з роботи й так важко на душі, що вити хочеться, а потім гоп і зароджується в голові якась чудова ідея, що окриляє вас і ніби друге дихання відкривається. 

   Або спогад приємний сам заповзає у ваші думки. І от вам ніби ж сумно має бути, а посмішка сама лізе на обличчя. Або вас просто таки висмикує зі своїх невтішних думок невимовно красивий захід сонця і ви зупиняєтесь, щоб насолодитись краєвидом та зрозуміти — яке ж прекрасне все-таки життя. 

  Так от, це все я і моя робота. Я Веселина або Веселинка. Я дух, що відповідає за радість в Україні. Я окриляю і надихаю. Дарую друге дихання і повертаю жагу до життя. Я, немов пилюку, згортаю з вас тягар побутових проблем. Я дарую світло, щоб ви мали змогу вибратись зі своєї власної темряви. 

   Вона у кожного своя… темрява. Кожен по-різному сприймає одні й ті ж самі перешкоди та неприємності, але я нікого не засуджую і не ділю на сильніших і слабіших, а лише даю спасенний ковток свіжого повітря, далі вже ваша справа. І тільки вам вирішувати чи скористаєтесь ви цим шансом на спасіння, чи знов зануритесь в океан власного зневірення. 

    Так от, раніше все було просто. Йде згорблена жіночка, тягне сумки з наїдками додому, а я пальцями клацнула та ось вона вже зупиняється біля кіоску з кавою, купує капучино з однією ложечкою цукру, сідає на лавку у тіні дерева і з посмішкою друкує щось в себе у телефоні. 

    Або йде по алеї пара. Він їй щось невдоволено нудить, а вона слухає, очі донизу, але плечі якось поникли, на душі така невимовна туга, що аж мені холодно від неї. Дмухнула в їхній бік і ба, метаморфоза яка:

– Слухай Семен, а не пішов би ти… лісом бігати? Набридло слухати твої образи. Я нормальна. Це з тобою щось не так. І взагалі, я передумала і прийму той контакт. Такий шанс буває раз у житті, а ти шукай собі інші вільні вуха, – промовляє дівчина і рушає далі аж пританцьовуючи. Бо рішення правильне прийняла, тому на душі стало легко. 

     Що правда, завжди є такі як оцей Семен.  То взагалі безнадійний випадок. Я було один раз, задля власного інтересу, тиждень ходила за одним таким скигликом. Вже і дмухала, і клацала, навіть нашіптувала йому. Та де там. Якщо людина хоче бути нещасною жертвою — Веселина тут безсила. 

   Все було в моїй роботі просто і зрозуміло. До одного страшного дня. Коли українці прокинулись від вибухів і зрозуміли що так, як раніше, більше не буде. Коли страх змішався з ненавистю і в душі не залишилось місця для радості.

    Думала, що помру і помирала з кожним. Я та, хто не вміє плакати. Це просто не можливо, не закладено природою в мою сутність. Нести радість і щастя моя основна задача, моє призначення. Та я плакала і плачу з кожним з вас, бо неможливо не пропустити це через себе. Коли приходить така біда — заплакати може навіть Веселина.

    Я згоріла з кожним. Вигоріла до білого попелу і не знаю як відродитись. Знаю лиш що треба, бо життя без радості це тортури. Та як я можу дмухати на сирітку, що втратила батька чи на вбиту горем матір, що ховає своє дитя? Як можна клацати дівчині, що так і не дочекалась свого коханого? Що може її втішити? Певно лиш час та точно не я. Кому я маю тепер допомагати й головне — чи маю я на це право? Давати надію? А чи потрібна вона їм… розідраним душам, що живуть самою помстою?

     Перебралась тепер до інтернету. Смішно сказати – дух радості Веселина працює онлайн. Фрілансер, як то кажуть. Маємо що маємо. Які часи, такі й рішення. Тепер впливаю на спільноту через мемчики. Сміх крізь сльози — ось яке моє нинішнє кредо. 

   Та чим далі, тим важче мені та онлайн-терапія вдається. І так, я знаю, що вихід є завжди. Просто треба вперто його шукати й він обов'язково з'явиться перед очима. Але ж скільки мені ще доведеться блукати з вами лабіринтами безнадії не знає ніхто, навіть я, дух радості й надії.

  Та скажу вам одну річ наостанок. А ви вже послухайте тисячолітнього духа України. Життя циклічне і швидкоплинне. Все минає і це мине. Багато було за мого існування таких періодів, коли я думала що не виживу та проходив час і я знов бігала за черговим Семеном, в надії розфарбувати його нікчемне життя. 

   Пройде час і ми з вами ще посміємось від душі. Гіркоту нікуди не подіти. Вона проходить тільки з часом. Омивається дитячим сміхом, коханням, що зароджується навесні та красою природи, що здатна виростити квіти навіть на понівеченому ворожому танку.

     Доведеться вам повірити на слово старому духу радості — Веселині Непереможній.