Розділ 13. Постріл

41. Здаємо телефони!

Поки я відходила від певного шоку, прочитавши цей лист від мертвого вже Романа, бабця Олісава раптом стурбовано скрикнула:

- Журналісти, в листі написано про журналістів! Котра зараз година? - вона стурбовано зиркнула на годинник на стіні й похитала головою. - Зараз вже добре за одинадцяту, тобто, часу ми взагалі не маємо! Мусимо обов'язково викликати поліцію! Журналістів сюди не можна пускати, адже вони тут все затопчуть! Якщо й є якісь зачіпки чи докази, то й ті зникнуть! І ще й розголосять по всіх новинах про смерть у цьому маєтку вже мертвого, на думку всіх, блогера! Та це сенсація! - швидко говорила вона зі знанням справи, неначе журналісти в неї кожного дня беруть інтерв'ю і топчуть її улюблений килим у вітальні.

- Так, журналісти - це нам зовсім не потрібно, - підтримав її Олег Павлюк, котрий, мабуть, мав більший досвід, ніж бабуся, у спілкуванні з цією братією.

- До речі, Василю, тут Світлана згадала, що бачила, як Олег Павлюк сварився з Артемом, та ще й почула про якихось адвокатів, - наябедничала бабця моєму заму. Бачу, вона вже почала визнавати його авторитет, хоча ставилася раніше насторожено, з обережністю. - Олеже, що ви можете сказати у своє виправдання? - строго глянула бабуся Олісава на шеф-кухаря. 

- Ну, ви так звертаєтеся до мене, пані Олісаво, начебто я вже на суді, - посміхнувся шеф-кухар. - Все пояснюється просто. Я помітив, що Артем знімає також все на відео, як робила, виявляється, і Фро. Але він це робив приховано, та я знаю всі ці фішки, тому що дозвіл на зйомку в моєму ресторані я даю особисто. Інколи такого назнімають та повикладають у соцмережах, вирване із контексту, то хоч сядь і плач! Тому я підійшов до Артема і почав з'ясовувати його мотиви. Спитав, навіщо він це робить? А він, замість того, щоб перевести все в жарт чи просто пояснити, почав зі мною лаятися. Мовляв, не моя справа, чому я лізу в його приватне життя і подібні репліки… Я тоді попередив його, щоб він не робив зйомок без дозволу хазяйки, тобто Фро, але він огризнувся, що це його приватна справа… Ну, ми й трошки погиркалися… Знаєте, я колись у свій час добре постраждав від таких відео, в яких обливали брудом мій ресторан, тому чітко прописую правила використання смартфонів у ресторані: все можна, крім зйомок, - Олег кивнув, наче підтверджуючи свої слова ще й жестом. - А взагалі, Артема, тобто ту маску, яку носив Роман, я зовсім не знаю. Можливо, з Романом я б розмовляв по-іншому. Та точно, що по-іншому. А ця суперечка… Так, я пригрозив адвокатом, бо на людей такі слова добре діють. Але потім команда чоловіків знайшла наступну підказку - і ми обоє поспішили до своїх…

- Ну, це ваші слова, - промовив раптом Сергій, - Ніхто не може підтвердити, про що була розмова, тому й говорити про це нічого. А от я… Я хотів би… - Сергій зам’явся. - Почувши зміст цього листа від Романа, я  можу тільки сказати, що про того п'ятого, якого згадував Роман… Це був я. Це про мене він пише. Ми з Фро колись.., - він глянув на мене, і я зблідла, майже зіжмакала той лист у руці. Василь, побачивши мій стан, ступив ближче й пригорнув мене до себе, наче захищаючи.

- Колись ми зустрічались, - нарешті підібрав слова Сергій, відводячи очі. - Колись... Це було дуже давно і вже взагалі забулося, ми довго не бачилися. Але коли я зустрів недавно Фро, то не скажу, що в мені нічого не сколихнулося… Я, можливо, і хотів би продовжити наші стосунки, але… ми з'ясували все з Фро і вирішили залишитися друзями, - він зітхнув і повів плечима, наче скинув із себе тягар. 

- А чи це не ви, Сергію, в одному з відео Романа Безуглого разом із якоюсь жінкою у ліжку? - раптом запитала Лізочка, змусивши мене здригнутися. - Я знаю всі відео Романа, люблю цього блогера. Він робить цікаві монтажі. А саме там, у тому відео, все дуже пристрасно, гарно, цікаво, ще й насмішки якісь там блогер кидав. Пам'ятаю, наче дуже давнє відео, в архівах уже знаходиться, але я передивилася всі роботи Романа, тому начебто десь бачила ваше обличчя… Жінку не пригадую, а от вас… Щось знайоме...

Ліза хотіла продовжити далі, але її раптом перервав Василь.

- Не будемо про це, - сказа чоловік, зупинивши Лізочку, тому що вона зачепила болючу для мене тему. Бабця Олісава вже, я бачила, теж спохмурніла і збиралася перебити просторікування дівчини. Добре, що це зробив Василь, але моє серце забилося швидко й неспокійно: а що, як..? А раптом і Василь бачив це все: мій давній сором, те, що я хотіла забути дуже давно. З іншого боку, що йому до мене?

- Ми й так топчемося на місці, - сказав Василь. - Зрозуміло, що ніхто не зізнається сам, добровільно, що він убив Романа. Але була людина, яка справді його або ненавиділа, або має до нього якісь рахунки і принесла цей ніж, щоб увіткнути його в груди Романові у певний момент. Не думаю, що він ходив у масці помічника нотаріуса і поміж людей увесь цей час…

- А чому б і ні? - раптом озвалася пані Габі. - Я знаю, що фанати деяких акторів, а також різних… оцих… модних комп'ютерних ігор ходять у таких масках і на вулиці. Бачила недавно одну дівчинку із вухами ельфа. Це модно зараз. Можливо, і Роман, влаштувавши свою автотрощу, зникнувши зі своїм реальним обличчям, потім ходив уже з новим, саме у цій масці серед людей. І я не думаю, що за цю годину ми щось з'ясуємо, хіба що якщо спробуємо передивитися телефони одне одного. Я знаю, що в телефонах всі ми тримаємо те, що найближче нам і те, що ми плануємо або останнім часом передивлялися, чим цікавилися… 

- Але це особисте, - заперечив раптом Семен, фітнес-тренер. - У телефонах всі зберігають особисті фотографії, особисті відео, документи, і це може переглядати лише поліція.