Розділ 12. Під підозрою всі

37. Знаряддя вбивства

- Ви одружений? - здивувалась я. - Але чому ж ви записані у списку наречених? Дуже дивно!

- Про це ніхто не знає, - пояснив Семен, - бо ми з дружиною живемо окремо вже давно, багато років, але штамп у паспорті вирішили зберегти. У нас вільні стосунки. Інколи їздимо разом на відпочинок. Мене це влаштовує, як і її. До речі, я теж знав Романа. Ми були однокласниками. Зустрічалися кілька разів на зустрічі випускників. Ми дружили в школі. Я був відмінником, а він у мене списував, - сказав Семен, викликавши посмішки на обличчях у присутніх. І сам посміхнувся, напевно, згадуючи ті часи. - Але не люблю, коли мене тримають за дурника! Треба було одразу ж розповісти про цей заповіт, Фро. А то приплели якісь заняття, - він скосив погляд на бабцю Олісаву. 

- Зовсім не приплели! - гордо задерла вона підборіддя. - Я серйозно збиралася зайнятися фітнесом! І все ще планую! Так що ви, Семене, отримаєте ваші гроші за заняття, я обов'язково куплю абонемент у ваш фітнес-клуб! У серіалі “Пливи, русалко, пливи” така ж сама героїня елегантного віку, як і я, Селестіна Ферреро, весь час ходить на заняття у фітнес-клуб! Я що, гірша?

- Олісаво, ти краща! - прогуділа Микитівна, а потім спитала, напевно, про те, що цікавило всіх. - То я так і не зрозуміла, чому ж всі ці чоловіки були вписані у список можливих женихів? Всі знали Романа? І він всіх знав?

- Очевидно, так, - задумливо кивнула я. - Але от про те, що ви, Семене, є чи й досі залишаєтеся одруженим, Роман був не в курсі. Напевно, тому, що давно з вами не спілкувався. Гм. Тобто, з усіма чоловіками-нареченими зі списку він був знайомий? Виходить, так? - я запитально глянула на банкіра Гавриша.

- Я стикався з Романом у нашому банку, - підтвердив банкір Гавриш. - Він наш клієнт вже багато років. Ми спілкувалися, кілька разів пили каву в моєму кабінеті, але близько я його не знав. Його вклади величезні, тому я таким чином підкреслював повагу до вигідного для банку клієнта, - знизав плечима чоловік. А ви, Олегу?

Всі поглянули на Олега Павлюка, котрий останній із п'яти “женихів” не розповів, чи знайомий він з Романом. 

- Так, я теж знав Романа. Він мій постійний клієнт вже багато років, як і ваш, Дмитре! Часто обідає й вечеряє в моєму “Золотому гнізді”, - відповів Олег Гавришу. - Але все одно незрозуміло, чому саме ми? Чому саме ми п'ятеро?

В залі запанувала мовчанка. Усі мої претенденти в наречені були так чи інакше знайомі з моїм колишнім чоловіком, але це була, напевно, єдина зачіпка, чому саме їх вирішив Роман внести в той дивний список.

- Фро, - раптом озвався Василь, котрий увесь цей час мовчав, уважно слухаючи. - А список при тобі? Можна на нього подивитися?

- Так, так, - заметушилась я, зрадівши, що Василь заговорив до мене. - Він у моїй сумочці!

Адже я боялася його реакції на мій обман, боялася, що образиться, не зрозуміє, чому я саме так зробила. І, можливо, почне допитуватися, чому і його запросила на цю вечірку. А у мене не було відповіді. Хіба що для того, щоб було більш велелюдно, як говорила бабця. Але це було неправдою.

Я ж Василя запросила не просто так, для масовості. Навпаки, він був тут, на вечірці, найважливішою людиною для мене! Але не розповідати ж це йому, тим більше при всіх!

Я безпорадно роззирнулася, зовсім забувши, куди тицьнула свою сумочку. Наче ще, коли зустрічала гостей біля воріт, то поклала її на столик поруч, щоб не заважала приймати подарунки. А столик де?

З полегшенням помітивши у кутку залу столик із презентами від гостей та квітами, які теж хтось дбайливо поставив у кілька ваз, я поспішила до нього. Хтось приніс його з вулиці, і я побачила на ньому й свою сумочку.

- Ось, папірець зі списком претендентів у женихи був у конверті, який передав мені нотаріус. Там же знаходились і ключі від маєтку!  До речі, можливо, нотаріус у курсі всієї цієї афери, треба йому теж подзвонити! Недарма ж Роман представився помічником нотаріуса! - говорила я, підходячи до дивана, де сидів Василь, на ходу відкриваючи сумочку і намагаючись дістати складений удвоє великий конверт.

Але сумочка раптом вислизнула в мене з рук, упала на підлогу, й частина речей із неї розсипалася по блискучому паркету. Першим, що я незадоволено помітила, було знову яйце, котре вивалилось із сумочки і покотилося по підлозі в бік Василя. Але потім мені було вже не до роздратування і злості на бабцю, яка знову за своє!

Із сумочки, разом із численними й необхідними кожній нормальній жінці речами, випало ще дещо, що зовсім мені не належало і що я бачила вперше в житті.

Мене занудило. 

На підлозі лежав невеликий гострий ніж, навіть більше схожий на кинджал гострої видовженої форми. Його руків'я, інкрустоване бурштином, в якому завмерли краплі повітря та частини листочків і комах, сяйнуло полірованим боком у світлі яскравої люстри. А лезо ножа було щедро заляпане вже потемнілою та засохлою кров'ю…

38. А раптом це була вона?

Спочатку у залі запанувала мертва тиша, потім охнула від несподіванки моя секретарка Світлана і прикрила рот рукою.

- Що ц-це? Що? - вражено запитала я, остовпівши і дивлячись на той ніж, не в змозі відірвати погляду. - Це не моє! Звідки? - я раптом рефлекторно сіпнулася, щоб підняти сумочку, а також роздивитися той ніж ближче. Адже це було, ймовірно, саме знаряддя вбивства, яким убили Романа!