Розділ 10. Схоже, помітив...

31. Схоже, помітив...

Василь пішов геть, різко крутнувшись і карбуючи крок. Я підхопилася на ноги, не знаючи, що мені робити. Адже він був мені просто співробітником, людиною, з якою ми ніколи не переходили особистих меж, завжди обходили особисте життя. Я навіть не знала, чи є у Василя дівчина. Мені хотілося кинутися до нього, пояснити, що ті обійми, які він щойно побачив, — це просто жарт, просто випадковість, між мною та Сергієм немає нічого! Ми лише колеги! Але з якого дива я буду це все пояснювати? Він, може, зовсім байдужий до мене?!

Напевно, так і є. Але все одно на серці шкреблися колючими лапками сумніви, а десь у душі я хотіла, щоб Василь звернув на мене увагу, спілкувався зі мною не лише, як із начальницею, але й бачив у мені жінку.

Боже, всі ці думки заполонили мою голову, я була страшенно знервована і дуже засмучена тим, що він побачив цю сцену в саду. Поглянула на чоловіка, а все це промайнуло буквально миттєво в моїй голові, хоч я сподіваюся, що на обличчі не проявився сумбур моїх думок. Я намагалася зберігати звичний вигляд, такий, як завжди.

- Нас вже чекають? Ходімо, Сергію! - спробувала я сказати рівним голосом, і, здається, у мене вийшло.

Ми з Сергієм приєдналися до гостей, які скупчилися навколо одного з шоуменів, здається, його звали Богдан, котрий розповідав про правила гри. З'ясувалося, що десь в маєтку було заховано скриню зі скарбами, і команда, яка знайде її першою, отримає певний бонус.

- Це сюрприз! - сказав аніматор і широко посміхнувся. - Вам сподобається, і буде весело! Будуть підказки, і кожна з команд матиме їх, щоб знайти скарби. Оскільки вже темніє, ми перейдемо до маєтку. Саме там відбудеться квест, і саме там, десь у надрах кімнат, заховано скарби - велика й коричнева скриня. Ось її фотографія.

Він кожному з нас роздав зображення великої скрині, перев'язаної ланцюгом і з декоративним замком на ній. Цікаво, що там могло б знаходитися?

Я нишком кидала погляди на Василя, котрий стояв поруч із Галинкою з непроникним виглядом обличчя.

- Але для початку нам треба розділитися на дві команди, - пояснив Богдан. - Отже, давайте всі пройдемо в маєток. Там, у холі, отримаєте підказки й дізнаєтеся про правила гри. І виберете собі капітана і капітанку. У цій грі бажано, щоб чоловіки були в одній команді, а жінки - в іншій. Так буде цікавіше...

Всі попрямували до входу в будинок. І тут до мене підійшла бабця Олісава. Відтягнула вбік.

- Ну, що, ви поговорили? - запитала вона, і в її очах промайнула тривога. - Що він сказав?

- Хто? - спитала я у бабці, не одразу зорієнтувавшись, бо з гіркотою спостерігала, як Василь іде до маєтку під ручку з Галинкою. 

- Сергій. Він не образив тебе? Тільки скажи! Я сама поговорю з ним!

Я обернулася до неї, не знаючи, як і відповісти. Бабця завжди була прямолінійною і не приховувала своїх думок. Вона запитально дивилася на мене, чекаючи, що я зараз усе їй розкажу.

- Бабусю, я потім розповім, я...

- Я попросила Вікінга пошукати тебе в саду, - раптом сказала бабуся, і я отетеріла.

- Ти?! Це ти прислала Василя?! Ти? Адже ти знала, що він побачить мене з... з Сергієм... Ба, зізнайся, ти спеціально його прислала? Боже, як ти могла?! Навіщо? Попросила б у кого-небудь іншого!

- Фро, Вікінг псує нам весь план! Я ж не дурна! Бачу, як ти на нього дивишся! - бабця взяла мене за руку. - Якби не було так багато чоловіків навколо тебе зараз, я б, може, й пораділа! Але не зараз, дівчинко моя, не зараз! Надто багато стоїть на кону! Мільйони! Та навіть не вони мене цікавлять, а твоє щастя! Фро, всі ці чоловіки, всі… е-е-е… четверо, бо Сергія не раджу, він уже показав себе у свій час! Так от, всі ці чоловіки - вони неймовірні! З Павлюком та Гавришем ти будеш забезпечена й плаватимеш, тобто житимеш, як вареник у сметані! Математик взагалі лапочка! Ти бачила, як він хвилюється за сина? І ваших спільних дітей любитиме! Та він і не дурний, скажу я тобі! Вам добре буде разом! У серіалі “Арифметика кохання” Томас...

- Бабусю, який Томас? - перервала я бабцин монолог. - Ти не розумієш, я...

- Я все розумію, моя голубонько, все-все! Кохання, зітхання, всі ці фіґлі-міґлі! Це чудово, але... Поглянь на мене! Я була надто розумна, щоб знайти собі чоловіка до душі після смерті мого Степана. Надто... Бачила чоловіків наскрізь! Вони... В мене було багато чоловіків потім, але за жодного з них я не змогла вийти заміж. Бо я... Боялася, - бабця зітхнула. - Боялася закохатися по-справжньому, Фро, і розчаруватися... А уклавши шлюб за взаємовигідними умовами, - ви і поважати одне одного будете, і кохання потім прийде...

- Бабусю, я хочу сама вирішувати, як мені жити! Чи кохати, чи заміж виходити! - прошипіла я і вирвала руку з її долоні. - Якби не було всього цього балагану з заповітом, то не було б і...

- Fro, czy to nie jest Magda?* - раптом підійшла до нас пані Габрієла і вказала на дорогу. Вона й досі спілкувалася з банкіром Гавришем, тому говорила виключно польською.

І справді, до воріт під'їхало таксі, і водій діставав з багажника Магдине складане інвалідне крісло.

- Ой, - зраділа я, відволікшись від сварки з бабусею, - як добре, що вона приїхала! Треба допомогти їй!

Я поспішила до воріт. За мною пішли бабця Олісава, пані Габі та Дмитро Гавриш, котрий ще не закінчив розмову з представницею фонду, який ми так вдало придумали.