Розділ 9. Василько

28. Василько 

Я не встигла відповісти нічого бабусі, яка явно все зрозуміла, тому що Василь вже підходив до нас.

“Боже, Фро, це ж просто Василь! Василь Михайленко! Знайомий тобі вже багато років чоловік, із яким ви пережили чимало корпоративів, обговорили безліч договорів, розмовляли про різні цікаві речі, про футбол, фільми, книги, та про все на світі! - вмовляла я себе, намагаючись заспокоїтися. - Ти ведеш себе, як закохана старшокласниця, а не як жінка, що має за плечима чималий досвід! Василь Михайленко! Твій заступник!”.

Так, це був він, але й не він одночасно. Людина, яка вже сім років була моєю правою рукою у всіх справах. Але останні дні просто закрутили мене у круговерті гострих і солодких думок про цього чоловіка.

Василь підійшов і глянув мені прямо в очі. Серце пропустило удар. Ми стояли й дивилися одне на одного, не могли відірватися. Очі чоловіка зазирали мені просто в душу, і я боялась, що він побачить моє сум'яття, мої хвилювання, моє… кохання. Адже тепер, побачивши Василя після нашої останньої зустрічі, коли я так хапливо втекла з офісу, я зрозуміла, що справді закохалася. І це не тимчасова симпатія чи фізичний потяг. О, ні! Це було просто шалене, вбивче, нестримне кохання, яке вже, відчувала, не відпустить мене зі свого полону…

- Вітаю, Василю! Як доїхав? - перервала бабця Олісава нашу мовчанку, яка явно тривала непристойно довго.

- Е-е-е… Дякую, добре, - неохоче відвів чоловік погляд від мене і перевів його на бабусю. - Щиро вітаю вас! Ви маєте чудовий вигляд Олісаво Андріївно, як завжди, елегантна, вишукана і неперевершено харизматична! - він посміхнувся.

- Ах, Василю, щиро дякую! Сьогодні просто вечір компліментів! - бабця гордо задерла голову, приймаючи комплімент. - А я оце дивлюся на вашу бороду! Ви знаєте, раніше й не помічала, що вона у вас така стильна! - бабуся глипнула на мене і почала патякати якісь дурниці про бороди у чоловіків.

Я допетрала, що вона хоче, щоб я прийшла до тями, тому що й справді я стояла, наче стовп, і не могла відвести погляду від свого зама. Мене заступорило! Одразу з'явилася в голові згадка про мій сон, в якому Василь (мій коханий Василько!) обіймав та цілував мене. Я зашарілася, опустила погляд і непомітно зробила вдих та видих, намагаючись прийти в себе.

“Так, Фро, зберися! Це що це за емоційні гойдалки? Ти - завжди спокійна, врівноважена, а нині не можеш вести себе природно біля зама, котрого знаєш вже багато років?”.

Я почала оговтуватися, намагаючись змусити себе взяти участь у легкій бесіді, яку вели бабця й мій зам.

- До речі, чому ж це я тримаю цей букет? - спохопився Василь. - Це ж для тебе, Фро! - він протягнув мені букет волошок, які досі нервово стискав у руці. - Вибач, я й запізнився, тому що довелося побігати, поки їх знайшов. У квіткових магазинах, знаєш, ніде не продають волошки! Скрізь троянди, лілії, в крайньому випадку - ромашки, але волошок катма! Лише в одному магазині були, але ж і справді вони гарні!  Господиня того магазинчику приїжджає із околиць міста, де волошки іноді рве на букети…

Він простягнув мені квіти, і я взяла тремтячою долонею, піднесла до обличчя й відчула ніжний, легкий, ледь помітний запах цих квітів. 

- Дякую, - сказала я і пильніше придивилася до чоловіка.

Почала згадувати той момент коли тоді, сім років тому, хтось також подарував мені букет волошок. А я не можу пригадати того чоловіка! Та ні, не може цього бути, це не Василь!

А бабця Олісава знову почала чіплятися до Василевої бороди.

- От, Василю, ви ж знаєте, напевно, що я називаю вас Вікінгом? Через вашу бороду?

- Та всі це знають, - розсміявся Василь. 

- А от мені цікаво, який ви без бороди? Чи були ви колись поголений? Взагалі, яка причина? Чому чоловіки носять бороди? Лінуються голитися? Тільки це спадає на думку! - бабця була трохи безцеремонна, втім, як завжди.

Але зам не образився.

- Ви знаєте, - сказав Василь, - колись давно я дав собі обітницю, що як тільки здійсниться одне моє бажання, то я одразу ж поголюся. Але це моє бажання все ніяк не здійснюється, і тепер я ходжу уже багато років із бородою. В принципі, я вже до неї звик, хоча раніше був без волосся на підборідді. А прізвисько Вікінг мені навіть подобається. Хоча в мене, звичайно, не така велика й довга борода, як у цих мужніх воїнів.

- Цікаво, що ж це за бажання? Навіть обітниця?! - спитала бабуся, зацікавившись.

- Воно дуже особисте, - ухильно відповів Василь і поглянув знову на мене.

От, чому я зараз стою і мовчу, як дурепа? Могла б сказати кілька слів, приєднатися до розмови! Але я боялась, що якщо скажу хоч слова, то мій голос буде тремтіти. 

- Приходьте, Василю, - запросила чоловіка бабця Олісава, вказуючи на фуршетні столи. - Там якраз зібралася вже цікава компанія, можете поспілкуватися. А ми з Фро зустрінемо всіх гостей і теж приєднаємося…

Бабця не договорила, бо тут під'їхала ще одна машина, з якої вийшла Галинка.

Моє серце знову сильно гупнуло й неприємно занило.

Галинка радісно помахала рукою і швидко підбігла до нас.

- Вітаю! Вітаю! Я вже приїхала! Вечірка почалася? - запитала Галя, ведучи себе, як завжди, експресивно та весело. - Василю, я бачу, що ти вже теж тут! Дуже рада бачити! Фро! Яка гарна вечірка! Як тут чудово! - задріботіла словами дівчина, не відриваючи погляду від Василя.