Розділ 8. Приїзд гостей

24. Богиня богинь 

У суботу рівно о десятій годині ми з бабусею Олісавою та її подругами Микитівною і пані Габі були вже в маєтку. Клопотів було - просто купа купища! Але ми впоралися. Близько вісімнадцятої до гарно прибраного всередині та зовні “королівського палацу”, як назвала будинок бабця Олісава, почали прибувати перші гості.

Всю вечірку, оскільки була першою з чотирьох запланованих, ми вирішили провести у спокійному, розміреному стилі світських прийомів. Найняті офіціанти (троє) мали носити на тяцях напої та стежити за столами, щоб у гостей всього було доволі.

Я дуже цьому раділа, що самій не потрібно слідкувати за наїдками й напоями. А також за музичним супроводом на вечірці. Бо бабця Олісава десь видзвонила знайомого діджея, насупленого і навіть трохи похмурого хлопця на ім'я Бойж, молодика невизначеного віку, котрий постійно мовчав, але апаратуру, яку привіз із собою, спритно розставив у саду і, трохи почаклувавши, почав втішати нас тихими, ритмічними й дещо дивними, але приємними для вуха сучасними мелодіями. Поки що вечірка планувалася в саду, а потім, коли вже добре стемніє, ми мали перейти в будинок, де продовжили б знайомство, спілкування і пригощання. Діджей теж мав непомітно перекочувати за гостями.

- Він в курсі, - кивнула бабця на хлопця, - чимало різних заходів проводив. Дискотеки, робота в нічних клубах, вечірки, мистецькі заходи, фестивалі й дні народження… Цей хлопець пише електронну музику і випробовує її на людях: чи сподобається, чи припаде до душі… Таке в нього дивне хобі чи покликання, не знаю… Я познайомилася з ним на одному прийомі в одного пана…

Бабця задумливо глянула на Бойжа, а потім перемкнулася на першого гостя, який виходив із таксі.

Біля воріт до маєтку стояли ми з бабусею Олісавою, як приймаюча сторона і господині. А трохи осторонь біля нас розмістилися у зручних плетених кріслах бабусині подруги: Микитівна та пані Габрієла зі своїм псом. Принц Чарльз щойно поїв, тому поки що спокійно лежав біля ніг своєї господині. Але я знала, що цей спокій оманливий, адже собака був дуже енергійний.

- Вітаю, пані Олісаво, панянко Фросю, - привітався фітнес-тренер, Семен Кротовський, який першим приїхав на нашу вечірку. Був він одягнений у чорні джогери та коричневий легкий светр, який вигідно обтягував його міцно збиту й накачану фігуру. В руках чоловік тримав пакунок, загорнутий в прозору плівку.

- Я так зрозумів, що на вечірку треба щось принести, якийсь подарунок, - посміхнувся він, ласо оглядаючи мене з ніг до голови.

Окремо зупинив промовистий погляд на моєму декольте, яке на честь сьогоднішнього свята було дещо легковажним. Але з бабцею Олісавою не посперечаєшся: вона дуже наполегливо “рекомендувала” мені “себе показати”. Та я й сама думала, що це буде природним на такого типу заході.

- Не варто було, - чемно посміхнулась я, - але дякую.

Я побачила, що тримаю в руках якийсь горщик чи вазу, високу, з опуклими боками та двома ручками. Через прозорий пакувальний папір добре було видно орнаменти та малюнки, що йшли колом по горлечку цього дивного посуду.

- Це копія панафінейської* амфори, і я зробив її сам, своїми руками, - гордо кивнув на подарунок Семен. - Знаєте, у вільний час я займаюся гончарством. І вирішив подарувати вам щось із своїх виробів…

- Панафі… Панафіне.., - ніяк не могла повторити бабця слово, промовлене тренером, аби розпитати більш детально про цей виріб гончарства, який ми з інтересом розглядали.

- Це амфора, яка вручалася переможцям спортивних та кінних змагань на Панафінейських іграх. А ви не чули про такі? Я спортсмен, тому багато знаю про спорт, цікавився, знаєте, - пожвавішав Семен. - Панафінеями називали свято на честь богині Афіни, одне з найурочистіших у Стародавній Греції. І призерам вручалися панафінейські амфори. Але ви, панянко Фросю, сама сьогодні, наче богиня! Неможливо відвести погляд! І... Е-е-е... І ви... ви теж, пані, - спохопився Семен, зрозумівши, що похваливши мене, якось осторонь залишив ще одну господиню прийому. - Е-е-е… Ви - як богиня… Богиня...

І тут фантазія тренера дала збій. Із якою богинею порівняти бабцю Олісаву, він от так із ходу, швидко придумати не міг. Почервонів трохи, але швидко продовжив.

- Богиня богинь, одним словом! - закінчив Семен трохи зібгано.

- О! Чули?! - звернулася бабця до подруг, які, звичайно ж, чули нашу розмову.

Вона все одно зраділа сумнівному компліменту, адже раділа в житті всьому гарному, доброму і позитивному. Таку мала натуру..

- Я богиня! - вона поправила свою синю коротку зачіску, зиркнула крізь великі круглі й стильні окуляри на чоловіка й промовила. - Дякую, Семене! Ми тут, на вечірці, всі вирішили звертатися одне до одного по іменах! Я, ви вже знаєте, Олісава. Гм. Богиня Олісава! Гарно звучить! - підморгнула вона. - Геть дурні формальності! Запрошуємо вас до фуршетного столу, насолоджуйтеся музикою, познайомтеся з моїми подругами Габрієлою і Євгенією, - бабуся кивнула на жінок у кріслах, які із задоволенням розглядали накачану фігуру фітнес-тренера. - Незабаром приїдуть всі інші гості, і тут буде гамірно! Але я пам'ятаю про наші заняття! - помахала бабця пальчиком на тренера. - Тому я підійду до вас потім і ви покажете мені, як все-таки правильно робити мостик! Я завжди вигинаюся якось не в повну силу! 

Останнім реченням бабця вибила, напевно, бідного тренера, із колії, бо він аж рота роззявив від здивування.