17. Ворог на все життя

17. Ворог на все життя

Я зовсім не чекала цієї зустрічі й не готувалася до неї. Думала, що цей чоловік залишився в минулому. Тим більше, я зараз жила зовсім в іншому районі міста. І якби не цей дурний заповіт та ще дурніший список, то ми, напевно, ніколи б із Сергієм і не зустрілися.

Але коли я побачила, як він виходить із кабінету, тримаючи якусь папку перед очима і щось там читаючи, я зрозуміла, що настав момент, якого я, напевно, підсвідомо боялася всі ці роки. Він підняв голову, побачив мене й на мить завмер.

Його обличчя витягнулося від здивування.

- Фро? Це ти? - спитав він. 

Так! Чорт забирай! Так! Мушу зізнатися собі, що я рознервувалася! Навіть дуже! Мені як заціпило. Здається, і Сергій теж не знав, як поводитися.

- О, ви знайомі? - спитала бабця Олісава, зацікавлено розглядаючи Сергія. - Фро, чому ти не розповідала, що в тебе є знайомий ветеринарний лікар?! У Габрієли якраз хворіє Принц Чарльз! Ми могли б привезти його сюди! Я бачу, юначе, у вас купа дипломів! І сертифікат є! Навіть кілька! - бабуся почала розглядати дипломи на стіні.

Я була вдячна їй за це невимушене базікання. Воно привело мене до тями. 

- Так, це я, - відповіла я, намагаючись тримати себе в руках. Відчувала, як серце вилітає з грудей. - Я… не знала, що ти… е-е-е… став ветеринаром.

- Я тут працюю, - сказав він, усе ще трохи приголомшений. - Власне, це моя клініка.

- О, то це ще й ваша клініка? - підскочила бабця до Сергія. - Чудово! Можна ми з Габі привеземо вам Принца Чарльза?

- Кого? - здивувався Сергій.

- Це пес! Його так назвали на честь принца Чарльза, - пояснила бабуся. - Фро, не стій стовпом! Представ нас! - вона глипнула вимогливо на мене.

- Це Сергій, - промовила я повільно. - Мій… давній знайомий. Ми дуже давно не бачилися…

“А ще він мій колишній коханець на одну ніч і ворог на все життя!”, - зазвучало всередині мене.

- Чудово! Фро, треба запросити Сергія на нашу вечірку! - просторікувала далі бабуся. - Я тоді скажу Габі взяти на вечірку з собою Принца Чарльза. І ви заразом і поглянете на бідного нещасного собаку! Добре? Прийдете?

- Куди прийду? - не зрозумів Сергій, пожираючи мене очима. Він, очевидно, ледве почув бабцю. Теж, як я бачу, був сильно вражений нашою зустріччю. Гм. Теж не чекав?!

- У суботу в нас вечірка. О вісімнадцятій. Вас теж запрошено! Тим більше, що ви з Фро давно не бачилися! Там і поговорите, згадаєте минуле!

Останні слова бабусі Олісави гострим ножем вдарили в серце. Все-таки я була не дуже готова до цієї зустрічі. От, халепа! Ну, нічого. Треба це пережити. Напевно, життя спеціально кидає нас у такі ситуації й події, які слід пережити, щоб звільнитися від свої страхів та неприємних нав'язливих думок. Напевно…

- Ну, то як? Ви будете? - бабця не вгавала. - Фро, скажи що-небудь!

- Так. Ми… Якщо хочеш, можеш прийти на нашу вечірку. Я запишу твій номер телефону. Подзвоню пізніше і скажу місце, куди приїхати, - я схопилася за телефон, як за рятівне коло, відволіклася від Сергія, почала натискати на екран, щоб записати номер.

- Мій номер не змінився, - тихо проговорив Сергій, і мене знову затрясло.

І що тут сказати? Як поводитися після того, як ця людина зрадила, підставила мене, успішно реалізувавши огидний план мого покійного чоловіка?

- Я шукав тебе, Фро, - сказав він тихо, а потім важко зітхнув. - Вже потім, після всього… Можна, я тобі щось поясню? Нам треба поговорити…

- Чесно кажучи, я не впевнена, що хочу згадувати минуле, - сказала я, намагаючись стримувати емоції. - Минуло стільки років… Але на вечірку можеш прийти. Там буде цікаво. Справді…

- Обов'язково! - вигукнула бабця, хапаючи мене за руку і тягнучи до виходу. - Але ми поспішаємо зараз! Сергію, Фро вам зателефонує! - вона випхала мене за двері, і вже на порозі, повернувшись до Сергія, сказала. - Вам так личить лікарський халат! Ви як із серіалу вийшли! Бачили? “Зцілення і зради”. Восьмий сезон був просто бомбезний! Все! Чекаємо вас, Сергію, на вечірці! Обов'язково! Бо там же буде Приц Чарльз! 

Бабця закрила за собою двері, лишивши Сергія трохи ошелешеним від її специфічних монологів. Ми пройшли вулицею в бік трамвайної зупинки кілька кроків, і вона спитала в мене:

- Це хто? Чому ти сама не своя? Фро, давай, розповідай! Я ж бачу, якась маруда! Я патякала там вже все, що в голову влетить, аби розрядити обстановку. Ти бліда, як стіна! Дівчинко моя, ти в порядку? - в голосі бабці звучала стурбованість. 

- Так, ба, - кивнула я. - Дякую. Я зрозуміла, що ти мене рятуєш. Це чоловік із мого минулого. Ти ще тоді жила в селі. А я якраз вийшла заміж за Романа. Я не розповідала тобі цієї історії. Вона була для мене дуже неприємною і болючою. Саме через цю історію ми й розлучилися з Романом…

- Ти ніколи не розповідала про причину розлучення, - серйозно кивнула бабця. - А я, ти знаєш, не лізу в душу. Захочеш - розкажеш... 

- Напевно, прийшов час все згадати і не втікати від минулого, - проговорила я задумливо. - Містер Ікс у списку - це Сергій. Він був… моїм коханцем. Всього одну ніч, ба…

Бабуся мовчала, просто слухала. І я була вдячна їй, що не ахкає, не охкає, не дивується, не засуджує і не схвалює. Просто слухає.