15. Банкір

15. Банкір 

Банк “Плутос” мав кілька відділень по всьому місту. Дмитро Гавриш, зазначений у моєму списку, працював у центральному, головному відділенні.

Сам же головний офіс «Плутоса» знаходився на одній із тихих, але центральних вулиць міста. Зовні він мав солідний вигляд, але без надмірної помпезності. Звичайна триповерхова будівля з темного каменю. Але якщо зовні будівля банку мала старовинний фасад, то всередині це було щось!

Метушливе місто з його рухом і шумом залишилося за дверима, а переді мною відкрилася зовсім інша реальність. Просторий хол, люстри на високій стелі, білий мармур на підлозі… Саме цей мармур мене вразив найбільше. Був ідеально чистий, блискучий, навіть на вигляд якийсь слизький, подібний до крижаного покриву… Світло від нього відбивалося так, наче під ногами був справжній лід, а не холодний камінь…

Я повільно пройшла по холу, роззираючись. Туди-сюди снували банківські працівники, під стіною стояли столики для прийому відвідувачів, термінали, кілька банкоматів. Ліворуч, за стійкою, сиділа, очевидно, якась менеджерка чи секретарка, чи рецепціоністка, не знаю, як таких називали у цьому офісі. Вона незадоволено підтискала губи, похмуро глипаючи на літнього чоловіка, з яким розмовляв один із банківських працівників. Чоловік говорив занадто голосно, і їй очевидно, це не дуже подобалося. Ще кілька людей сиділи на стільцях, чекаючи своєї черги.

Ох, яка тут дисципліна, майже строгість! Все підкреслює, що тут крутяться великі гроші, до яких у цій установі ставляться шанобливо, з повагою… Дідько, люди самі створюють собі золотих ідолів, а потім поклоняються їм! Мені не сподобалася обстановка в банку, хоч все було тут на найвищому рівні. Але якось незатишно, нещиро, чи що… На рівні відчуттів я не могла зрозуміти, що тут не так… Але…

Праворуч від входу за скляною стіною, виднівся великий зал для зустрічей. Там, за розсувними дверима, стояло кілька людей, обговорюючи щось із надмірною серйозністю. Чоловіки та жінки в ділових костюмах здалися мені схожими на однакові манекени. Так я і знала! Напевно серед них знаходиться і Дмитро Гавриш, отой банківський клерк, якого я уявила одразу, коли прочитала список… Ну, що ж, треба все одно зустрітися й поговорити з ним. Я підійшла до секретарки і почала розпитувати про банкіра з мого списку.

- Дмитро Гавриш? - вона здивовано підняла брови. - Ви жартуєте? Це ж голова правління банку “Плутос”! Він директор банку!

“Упс!” - мало не вирвалося в мене. Оце так! То той Дмитро Гавриш не простий службовець, а велика шишка! Еліта! Фінансова! Ну, і що тепер робити? Невже він погодиться прийти на вечірку до звичайної жінки? Та, швидше всього, що ні! Але все одно слід було зустрітися з ним. Я хотіла побачити, що він за людина… А далі видно буде…

- Мені потрібно зустрітися з паном Дмитром, - переконливо глянула я на секретарку. - З особистого питання.

- Запишіться на прийом. Голова правління приймає відвідувачів у всі дні до дванадцятої години. Прийом на сьогодні закінчено. Крім того, існує черга…

Жінка почала товкмачити мені щось про зайнятість директора банку, тісний графік, чергу на місяць вперед, і я зрозуміла, що на прийом до цього чоловіка я не потраплю. Слід було вживати крайніх заходів…

- Пані… е-е-е… Ангеліно, - зиркнула я на бейджик на грудях у жінки, - якщо ви зараз же не відведете мене до кабінету пана Гавриша, я влаштую в банку гучний скандал! - трохи прихилившись до жінки, щоб ніхто не почув, ніжно посміхаючись прошепотіла я. - Воно вам треба?

Жінка здивовано вирячилася на мене, а потім промовила:

- Я викличу охоронця! Тут скрізь відеокамери! Вас просто забере поліція! У нас тут різні люди бувають. Все під контролем! - схоже, вона не дуже злякалася. 

- Але ж ви не хочете, щоб преса й телебачення завтра говорили, що голова правління банку “Плутос” зі скандалом викинув із головного офісу свою вагітну коханку, наприклад? - мило усміхаючись, спитала я. - Просто проведіть мене до пана Дмитра. Максимум десять хвилин - ось все, що мені потрібно…

Жінка оцінювально поглянула на мене, трошки подумала, а потім кивнула.

- Добре, десять хвилин. Але охоронець стоятиме за дверима! Не задумайте влаштувати скандал в кабінеті директора! Якщо що - я скажу, що ви змусили мене!

- Добре, жодних скандалів! Обіцяю! - зраділа я.

Секретарка провела мене по коридору на другий поверх, сама зазирнула спочатку до кабінету, де працював її начальник, а потім вийшла і дозволила увійти до кабінету голови правління…

Потім жінка швидко поспішила коридором. Напевно, за охоронцем. Ну-ну!

Коли я відчинила двері кабінету пана Гавриша, то побачила молодого чоловіка за тридцять, що сидів за масивним столом із темного дерева. Спокійний, впевнений у собі, в бездоганному діловому костюмі, вродливий, але не з тих, які мені подобаються. 

Хоча тепер, коли в моїх думках блукали згадки й дивні фантазії про мого зама Михайленка, я вже не знала, які чоловіки мені подобаються… Все якось раптово змінилося. Той, хто мав ідеальну зовнішність, виявлявся неприємним типом, а той, хто був звичайним, як усі, раптом починав заслуговувати на повагу... І увагу...

Банкір Дмитро Гавриш був із тих, хто мене розчаровує.

Найбільше вразили мене його очі - холодні, пронизливі. Мені було важко зрозуміти, що він думає, але одразу стало ясно, що він не з тих, кого легко переконати.