14. Що ти робиш у цю суботу?

14. Що ти робиш у цю суботу?

Світлана принесла кави, і я трохи заспокоїлася. Переглянула на пошті листи, відповіла двом замовникам на їхні запитання, занурилася в читання останніх звітів із продажу мап закордонному покупцю, який дуже зацікавився нашою продукцією...

Хвилин через двадцять-тридцять я вийшла в приймальню. Двері до однієї з майстерень були прочинені. Я увійшла. Михайленко сидів за комп'ютером і оформлював чергову рекламну акцію від нашої фірми. Поруч за великим столом працювали два майстри-художники, котрі оформлювали вже роздруковані мапи - додавали до готових карт останні штрихи…

Ми отримували від друкарні, з якою співпрацювали кілька років, роздруковані відповідно до наших вимог карти, але індивідуальні побажання, прикраси, особливі нюанси в дизайні наші художники вносили вже безпосередньо в майстернях.

Кожна карта у нас була шедевром, зробленим майже вручну. Саме тому вони коштували дуже дорого, але це було того варте, індивідуальні замовлення чудово окуповували себе. Саме на цьому ми піднялися на ринку, надаючи перевагу не масовому виробництву, а, так би мовити, хендмейду й індивідуальним замовленням для віп-клієнтів.

Я підійшла до зама і знову відчула не властиве мені хвилювання:

- Василю, можеш знайти до мене? Маю кілька запитань...

Чоловік кивнув, і ми попрямували до мене в кабінет.

Чомусь сьогодні я бачила зовсім не те, що бачила в своєму офісі завжди. Мені здалося, що майстри-художники якось дивно на нас із замом подивилися. А секретарка Світлана одразу ж заметушилась, обіцяючи нам зробити ще кави. Чи то мені здалося, чи вона підморгнула Михайленку? Ох, що за підозри і параноя? Фро, візьми себе в руки!

Я сіла в крісло за столом, зам навпроти. Щоб не розтягувати своє прохання, яке задумала реалізувати, я швидко спитала у зама:

- Василю, таке питання: що ти робиш у цю суботу?

- В суботу? - спитав він здивовано. - В суботу у нас вихідний.

- Так, саме у вихідний! Які в тебе плани на цю суботу?

- Та наче жодних планів, - знизав плечима Михайленко. - А що потрібно зробити? Якісь термінові замовлення? Чи треба нагальна реклама? - глипнув він на мене. 

- У мене в суботу вечірка о вісімнадцятій, і я б хотіла, щоб ти прийшов на мою вечірку!

Я відвела погляд, неначе щось розглядаючи на столі, але голос мій звучав твердо і впевнено. Аж самій було противно. Неначе начальниця підлеглому наказує прийти до неї на свято! Хоча, в принципі, так і було. Але… Якось не так, напевно, запрошують людей на вечірки…

- Ти щось святкуєш? - запитав зам, а його очі блимнули на мене насторожено.

Все-таки я не втрималася, глянула на нього.

- Це… Це моя бабця Олісава, - почала я придумувати. - Вона запросила своїх подруг, а також деяких цікавих і відомих особистостей, з якими знайома. Організовує кілька вечірок по суботах. Хоче, щоб було весело і багатолюдно. Я й сказала, що можу запросити також деяких співробітників із нашого офісу, тому, подумала, можливо й ти захочеш… зможеш… прийти, -  закинула я вудочку, відчуваючи, що червонію.

Якраз у цей момент до кабінету увійшла секретарка Світлана, яка, очевидно, почула мої останні слова.

Дівчина поставила тацю з кавою перед нами з Михайленком і радісно вискнула:

- Ой! Вечірка! А можна і я прийду? Я так люблю такі тусовки! Якщо можна, звичайно! - сполохано поглянула вона на мене, зрозумівши, що встрягла в розмову і це може бути потрактовано трохи, як нахабство. - Звичайно, якщо це для наших співробітників… Ви ж сказали…

- Так, Світлано, - раптом зраділа я. - І ти приходь! Я кину вам з Василем адресу, де буде відбуватися ця імпреза, вже ближче до суботи, тому що бабуся ще обирає місце, де буде проходити вечірка. Я вже казала, що вона їх організовує аж чотири, кожної суботи, увесь місяць. І ви вже запрошені! - промовила я, широко посміхнувшись.

Все-таки те, що я запросила й Світлану, якось мене заспокоїло. Так, це просто мої колеги, співробітники, які прийдуть на вечірку! Жодних особистих прихильностей і вподобань!

- Я… Я зараз мушу йти! - схопилась я на ноги. - Заїду у видавництво, там просили трохи змінити документацію. До побачення. Я зателефоную, Василю. На зв'язку! - приклала я руку до вуха. - Світланко, хто питатиме - я сьогодні у видавництві…

І я пішла геть, побігла, майже втекла, вибігла з офісу, наче ошпарена…

Ох, я не могла бачити зараз Михайленка, його доброї посмішки і зацікавлених очей. Всі ці незрозумілі емоції, які заповнювали мене, коли ми зустрічалися поглядами, були, як сніг на голову!

Трясця, що зі мною?!

Треба максимально завантажити себе роботою, щоб відволіктися від дурних думок!

І взагалі, Фро, твоя найкраща подруга Галина закохана у твого зама! Ти повинна робити все, щоб вони були разом! Саме так!

Ідучи по коридору до ліфта, я кивала сама собі і своїм сумбурним думкам.

Отож! Щастя подруги у твоїх руках! А отже, Михайленка я вже запросила. А Галину…  Запрошу трохи пізніше… І справді, ще невідомо, що там за будинок, де ми мали всі зустрітися в суботу. Спочатку все підготую, а тоді й Галю покличу… От, вона зрадіє!