12. Пристрасті в Кубі

12. Пристрасті в Кубі

Із самого раненька наступного дня я все-таки вирішила з'явитися на роботі. А то так вийшло, що ці два дні я займаюся своїми особистими справами, і звалила все на плечі своєму замові Михайленку. Хоч я не сумнівалася, що він чудово впорається з усіма справами, проблемами й вирішить всі питання, але нахабніти так теж було якось незручно.

Я увійшла в будівлю, де знаходився мій офіс, рівно о дев'ятій нуль-нуль у середу. Взагалі, мій офіс знаходився у великій сучасній будівлі, спеціально призначеній для розміщення різноманітних компаній. Міські архітектори у свій час, плануючи нову частину міста, побудували щось схоже на величезний куб із численними вікнами та дверима, намагаючись, напевно, вразити мешканців геніальністю задумки. Будинок так і називали - Куб. 

Мій офіс знаходився всередині цього бетонно-скляного  куба. Так, це була дуже сучасна будівля – лише скло, бетон і де-не-де пластик.

На першому поверсі знаходилися магазини, і там продавалося все: від кросівок та іграшок до овочів та хліба. А вище, аж до десятого поверху, були офіси (і мій в тому числі, на п'ятому), де всі працювали, але якось дивно. Здавалося, що люди лише роблять вигляд, що працюють, а насправді - постійно п'ють каву, теревенять в коридорах і катаються ліфтами.

На території двох підземних поверхів розташовувався паркінг та фуд-корт* відповідно. До речі, я дуже любила цей найнижчий поверх нашого Куба. Такий собі гастрономічний рай, де на одному майданчику було зібрано кілька кафе та закусочних. Там можна було поласувати як класичними стравами, так і купити шаурму, піцу, бургери та все те, що забороняють їсти лікарі, але здається найсмачнішим у світі.

До речі, саме у фуд-корті я познайомилася два роки тому зі своєю нині найкращою подругою Галиною. Адже на останньому, підземному, поверсі завжди купа народу: хтось швидко перекушує між зустрічами, хтось працює, занурившись в ноутбук (наче в офісі місця немає!), а хтось просто спілкується…

Галя була лікарем-окулістом, і два рази в тиждень проводила прийом в магазині оптики. Ми обоє вибрали однаковий десерт, але коли оплатили і прийшли взяти його на вітрині - то він лишився вже один. Тоді ми одна поперед одною почали випендрюватися і припрошувати взяти той нещасний мафін, поступаючись іншій. В результаті ми розреготалися, розділили його навпіл, взяли ще кави та інших смаколиків і роззнайомилися. Дружимо й досі. Часто зустрічаємося. І сьогодні якраз середа, коли у Галі прийом. А отже, я зможу запросити її до себе на вечірку.

І так сталося, що як тільки я підійшла до ліфта, щоб під'їхати на свій п'ятий поверх, як із нього вийшла Галина. Розчервоніла і чомусь схвильована. 

- Галю? Привіт! Ти куди? Адже робочий день лише почався! - спитала я в неї. 

- О, привіт, Фро! Ти мені якраз і потрібна! - побачивши мене, дівчина трохи повеселіла. - Ходімо, треба терміново випити кави! У мене до тебе дуже важлива справа!

Ми спустилися до фаст-корту, взяли кави і Галина розповіла мені те, що таїла в собі ось уже три тижні: вона закохалася у мого зама Михайленка!

І щойно зустріла його і ненав'язливо спробувала з ним порозмовляти не лише на робочі теми, але й перевести бесіду в більш особисті сфери.

- Ох, Фро! Він мені так подобається - це капець! Просто бомбезний мужчина! А які плечі! А який розум! А спілкування! А борода! О-о-о! - Галина аж застогнала від захвату. - Ох, твій Михайленко - фантастичний мужчина! Фро, я б і серйозно з ним закрутила романчик! Та що там говорити! Я навіть вже план склала, як його спокусити…

- Спо… Що? - я розреготалась.- Спокусити? А як же Макс із десятого поверху?

Наскільки я знала - останнім захопленням Галі був айтішнік з якогось спеціалізованого комп'ютерного офісу. Я не цікавилася, бо до Макса був Валєра з кав'ярні напроти Куба… Галя була дівчиною, яка дуже захоплювалася чоловіками, що тут скажеш…

- А чому б і ні? Твій Василь Михайленко - шикарний монстр! Та він же - ходячий ідеал мужчини! Не п'є, не палить, на роботі зранку й до вечора, гроші гарні заробляє, і як мужчина, напевно, - гігант! - Галя знову замріялась. - Я сьогодні вже трохи потренувалася… Е-е-е… Ти не проти?

- Проти чого? - не зрозуміла я.

- Не проти, що я твого зама спокушаю? - пояснила терпляче Галина. - Спочатку отак поглядом зміряла його, коли побачила і ми привіталися, довгим, хитрим, із ніг до голови зміряла! - дівчина показала, як вона зміряла поглядом Михайленка. - Ага, щоб знав, що я не жартую! А потім спитала в нього, чи ти на місці. Він мені каже: “Немає ще”. А я тоді підійшла і отак ненав’язливо до його руки доторкнулася і кажу: " Дякую!". Ну, а що? - Галя сьорбнула кави. - Вже давно хочу його біцепси помацати! І не лише біцепси! Але він шуганувся від мене! Ох, ще його приручати і приручати!

- Галю, зупинися! Ще злякаєш мені мого зама! - посміхнулась я.

- Ой, Фро, він не з лякливих! - відмахнулася Галя і продовжила виливати мені душу і розповідати про свої плани. - Ох! А борода! Це пік насолоди, Фро! Я мрію для початку до неї доторкнутися, ну, ніби випадково. Та все не придумаю ситуації й причини… А говорить як! Розумний - капець! Ех, була б якась у нас спільна територія, щоб я не випадково до тебе забігала, а поруч із ним певний час побула - то може, і вийшло б у мене його захомутати! Як думаєш, у мене є шанс?

- Не знаю, - задумливо протягнула я, а сама подумала, що доведеться тепер не лише Галю на мою вечірку запрошувати, але й Михайленка…