11. Вчитель математики

11. Вчитель математики

Вчителя математики я вирішила відвідати одразу ж після фітнес-клубу. Це було по дорозі, якраз їхала маршрутка від Ясел до школи номер сімдесят два.

Все-таки за цей час, поки ми знайомилися з Олегом Павлюком та Семеном Кротовським, я добряче витратилася. Десерт у ресторані буквально “з'їв” третину моїх грошей із банківської картки, і таксі теж було недешевим задоволенням. Звичайно, я очікувала, що через місяць стану мільйонеркою, була налаштована на це дуже серйозно, адже недарма затіяла всю цю карусель з женихами! Не відступлюсь, поки не виконаю всі вимоги та умови того дурного заповіту, але отримаю його! Вже надто багато вкладено грошей, сил та енергії з фантазією в цей “проєкт”...

Але все-таки бабця Олісава наполягла, щоб ми поїхали в маршрутці, і я з нею погодилася. Якщо можна зекономити, то чому б і ні? Тим більше, що сьогодні вона була не в своїх високих “платформних” босоніжках, а в зручних кросівках. І тому могла нормально ходити, а не шкутильгати, зображаючи неземну красу сучасної української жінки невизначеного віку. І вона вирішила, що я сама впораюся з математиком, тому, надававши мені різних порад та побажавши успіху, поїхала далі. Мала зустріч зі своїми подругами. У них були якісь свої тусовки.

Подруг у бабусі Олісави дві. І такі ж шалені, як і вона. Я планувала запросити і їх на першу вечірку для пожвавлення атмосфери. Плюс ще двох своїх подружок. Адже буде не дуже цікаво, якщо присутніми на моєму “святі” будуть одні чоловіки та я. А так - і весело всім буде, і природно, невимушено. Треба буде ще після всіх отих візитів-знайомств із женихами все-таки навідатися до “маєтку”, в якому має відбутися наша зустріч.

Це слід було зробити найпершим. Але так вже сталося, що оці дивні знайомства захопили мене - і я вирішила спочатку закінчити з цією частиною роботи. Так, я сприймала все це, як роботу. Цікаву, але працю задля отримання грошей.

Я йшла до коридору школи і намагалася не зважати на шум, що лунав з усіх боків. Щойно мала розмову з охоронцем, який не хотів мене пропускати досередини. Але я повідомила йому, трохи прибрехавши, що я дівчина вчителя математики Михайла Федоровського, і він, зацікавлено глипнувши, все-таки змусив записатися в якомусь журналі, пропустив.

Малюнки на стінах, гучний сміх школярів, вигуки, біганина учнів - все це було трохи для мене незвичним. У школі я не була вже дуже давно.

Чекала на Михайла Федоровського біля кабінету математики, про який розповів охоронець.

Чесно кажучи, я налаштувалася на нудного ботана, якого вже давно намалювала моя уява. Чомусь думала, що всі вчителі математики - нудні ботани. Згадувала свою шкільну сувору вчительку в окулярах і сірій спідниці за коліна.

Поки я відволікалася на спогади, з класу вийшов чоловік років сорока, в окулярах та в модному картатому піджаку. В джинсах. Ще й в краватці! Стильний молодий чоловік - так могла б я його описати, якби зустріла десь на вулиці.

Гм. Мабуть, це він, Михайло Федоровський. У мене чомусь з’явилося легке роздратування. Він був дуже сучасний, модний, наче з якогось серіалу. Якби бабця була поряд, то, думаю, одразу б пригадала кілька серіалів з такими типажами…

Я хотіла вже покликати чоловіка, але раптом до нього підійшов учень, старшокласник, і я випадково стала свідком їхньої розмови.

- Михайле Івановичу, можна одне запитання? - хлопець виглядав трохи розгубленим, тримаючи в руках зошит.

- Тарасе, я сподіваюся, що це не про те, як розв'язати задачу через чат GPT? - Михайло Іванович засміявся, підморгнувши.

- Та ні, я серйозно! Я про комбінаторику і розв'язання задач на ймовірність. Можете пояснити ще раз? - хлопець почервонів. 

- Комбінаторика і задачі на ймовірність? О, це як сходити на перше побачення, - спочатку страшно, а потім все стає зрозумілим. Ходімо, розберемося, поки в коридорі не зібралися свідки моєї невдачі. Значить, треба буде пояснити всім у класі ще раз, раз ти не дуже зрозумів. Це нелегкий матеріал…

Хлопець кивнув, і вони знову пішли до класу.

Я завмерла, вражена цією сценою. Михайло Федоровський ламав стереотипи, які засіли в моїй голові.  Він не виглядав таким суворим чи нудним, як я собі уявляла. Навпаки, його гумор був легким і щирим. Мабуть, це той тип вчителів, яких учні не просто поважають, але й дійсно люблять.

Незабаром старшокласник вийшов із класу, і я вирішила, що пора діяти. Підійшла до дверей і постукала. Пан Михайло обернувся, і, помітивши мене, зробив крок назустріч.

- Доброго дня! Ви до мене? Чи, можливо, до когось із молодших учнів? - він подивився на мене з цікавістю, ніби намагаючись згадати, чи бачив мене раніше.

- Ні, я не мама учня, - відповіла я, стримуючи посмішку. - Мене звати Фро. Я до вас у важливій справі. Справа в тому, що… ви нещодавно виграли подарунок від "Нової пошти", - цю байку я придумала на ходу. Адже всі користуються “Новою поштою”, хіба ні? Чомусь саме вона засіла в моїй голові. 

- Виграв? - його брови здивовано піднялися. - Цікаво. І що ж я виграв? Сподіваюся, не збірник математичних задач?

- Ні, це ще краще, - відповіла я, посміхнувшись. Цей чоловік подобався мені все більше і більше. - Працівниця пошти вашого відділення мала передати вам запрошення, але, на жаль, захворіла. Тому я тут. Та дівчина не змогла передати запрошення вам особисто, бо в неї вітрянка і вона на карантині! - я брехала, як дихала. Але це ж для справи! Потім, якщо буде потрібно, розкажу пану Михайлу правду. Але зараз мій язик молов все, що спадало на думку. І дуже правдоподібно, між іншим. Я аж запишалася! Бабуся була б задоволена. - Ви виграли чотири вечірки! Щосуботи. Весь місяць. Перша з них вже цього тижня. Адресу я повідомлю вам трохи пізніше, бо ми ще не визначилися з місцем проведення. Я просто організовую все це… Я вам тоді передзвоню на днях, повідомлю точну адресу…