9. Спробувати безе

9. Спробувати безе 

Шеф-кухар Олег Павлюк з'явився біля нашого столика миттєво. Не встиг офіціант увійти до бічних дверей у залі, де знаходилася, очевидно, кухня, як симпатичний чоловік у високому й стильному кухарському ковпаку і білосніжному довгому фартуху вже вибіг із прочиненних дверей.

Поки йшов до нашого столика, я все просікла й оцінила.

Високий, вродливий, молодий. Хоч в списку женихів і писалося, що має тридцять вісім років, але вигляд мав набагато молодший, як і зазначала бабуся Олісава. Правильні риси обличчя, блакитні очі, шатен. А ще кучерявий! Невідомо, чи його чуб, котрий визирав з-під ковпака, був завитий спеціально, чи таке волосся було від природи, але цей особливий кучерявий чуб на лобі йому дуже личив.

І ще він був безнадійно і вражаюче самовпевнений, очевидно, захвалений багатьма прихильницями, вихваляннями у соцмережах. Сповнений самоповаги, він ішов, неначе король до підлеглих, чекаючи від них похвали і, мабуть, купи компліментів, які я зараз йому повинна була розсипати дрібним бісером. Ну що ж, красунчику, почнемо гру!

Шеф-кухар підійшов до нас і привітався:

- Вітаю, шановні пані, чи сподобався вам мій десерт?

- Так, дуже сподобався, - сказала бабуся, вирячившись на нього поглядом, повним обожнювання, і вже налаштовуючи телефон, щоб робити селфі із найвідомішим кухарем нашого міста.

Пан Павлюк підбадьорився, приосанився і відкрив рота, щоб запропонувати, очевидно, спільну фотографію, але тут у розмову вступила я:

- Вітаю вас, пане шеф-кухаре! Дуже дякую за десерти, нам, в принципі, сподобалося… Але одне маленьке зауваження, якщо ваша ласка… Розумієте, я тут спробувала безе, - я вказала на вишукану тарілочку, на котрій залишилася одна штука солодкого смаколика. - Ви знаєте, мені здалося, що ваші поцілунки надто… агресивні і тверді!

- Що?! - не зрозумів пан Павлюк і витріщився на мене.

Бабуся Олісава теж насторожено почала зиркати і барабанити пальцями об стільницю. Запідозрила щось неладне.

- Ви ж знаєте, що у французькій мові “безе”* - це поцілунок. Мені подобається так називати ці маленькі тістечка. Вони повинні бути ніжні, смачні, солодкі, танути на язику, а губи мають відчувати справжній поцілунок і чуттєву насолоду. Чи вам так не здається? Ви любите жорсткі й агресивні поцілунки? - я не відводила погляду від блакитних очей чоловіка.

Все-таки пан Олег Павлюк був ще той мачо! Мене аж повело, коли вираз його обличчя змінився. Від ошелешеного він перейшов до лукаво-оцінювального. А погляд почав раз по раз заїжджати до досить відвертого вирізу моєї сукні. 

- Щодо поцілунків.., - почав він.

- Ви знаєте, я спеціально замовила ваші безе з полуницею, оскільки колись куштувала подібні в одному з найкращих ресторанів французької кухні у Парижі, - я назвала відомий ресторан, і в кухаря заблищали очі, певно, він знав цей заклад і, можливо, навіть рівнявся на нього, тому що той ресторан мав зірку Мішлена**.

- Так от, що я хочу сказати… - продовжила я, а кухар нашорошив вуха, щоб все-таки почути хоч якийсь комплімент.

- Ваші поцілунки мене розчарували!

- Не зрозумів, - сказав пан Олег Павлюк, - мої поці…

- Не хотіла б я таких сухих і жорстких поцілунків із чоловіком, який мені подобається! - подивилась я знову кухарю просто в очі і замовкла. Пауза затягнулася. Ми пожирали одне одного очима, аж поки з рук ошелешеної бабусі не випав смартфон і не впав з гучним гупанням на підлогу. Тоді пан Олег перший відвів погляд. 

У голові чоловіка щось перемкнулося. Чи то мої слова навели його на певні думки, яких я й добивалися, чи то погляд загіпнотизував, чи то моє декольте зіграло свою роль, бо в пана Олега постійно з'їжджав туди погляд, а може, все в комплекті, але…

Кухар раптом спитав:

- Що ж потрібно для того, щоб я дізнався, яким повинні бути справжні поцілунки? Тобто, гм, справжні безе? - чоловік вже відверто роздягав мене поглядом. 

- Ну, - удавано замислилась я, пускаючи бісики. - Напевно, для цього треба… поцілуватися, - посміхнулась нахабно просто в обличчя шеф-кухарю. - Тобто, треба використовувати правильний рецепт. Різні поцілунки мають різний смак. І температура подавання страви важлива! Ваші ж безе вони… теплі, а не… холодні, - я патякала все, що мені лізло в голову. Асоціативний ряд рухався, наче потяг по нових рейках, трохи абсурдно, але підводив до моєї мети. 

- Як це - холодні? Безе? Тобто, поцілунки? Чи..? Що ви маєте на увазі? - здивувався кухар. Гм, я б сама здивувалася такій логіці!

Вони з бабусею обоє втупилися в мене, чекаючи відповіді.

- Ну, - протягнула я. - От, уявіть, що ми з вами на безлюдному острові, а там, як правило, дуже спекотно, вони у всіх фільмах переважно знаходяться в тропіках. І цілуватися там, а також… Кгм. І взаємно приносити одне одному радість, коли чоловік гарячий і спітнілий, а поцілунки теплі, навіть спекотні, мені здається, не дуже… Е-е-е… Ну, ви зрозуміли. Інша справа, якби він був прохолодний і, - я красномовно глянула на чоловіка, - краще розумівся на випічці безе…

Боже, що я мелю?! Що я патякаю?!

- То, може, ви навчите мене, як правильно робити десерти, зокрема, безе, адже ви куштували його в найкращому паризькому ресторані, - спитав Олег, вже реально до мене залицяючись.