8. "Золоте гніздо"

8. "Золоте гніздо"

Ресторан “Золоте гніздо” знаходився в центрі міста, але й на березі річки, яку всі називали Тріска, хоча офіційна географічна її назва була - Тріс. Назва ця була пов'язана наче із тим, що в зимовий період колись. У давні часи, коли скресала на ріці книга, то видавала гучний тріск. Слово трохи протягом історичного розвитку міста скоротилося, і в пізніх хроніках вже згадувалося не Тріск, як раніше, а Тріс. Я географ за освітою, тому точно знаю особливості й походження назв нашої місцевості, навіть колись писала дипломну про це. Та й взагалі, любила такі штуки. До речі, це, напевно, зараз можна назвати моїм хобі - зацікавленість різного типу географічними назвами та їхнім походженням. Це називається цікавим словом ономастика…

Сам ресторан і літня тераса за ним неначе нависали над високими кручами широкої річки, тому й, напевно, його так і назвали, неначе гніздо на гілці, над прірвою. Але гарно було. 

Великий стильний зал, до якого ми з бабусею увійшли елегантно й повільно, бо вона не могла на своїх платформах іти швидше, було також елегантним.

Висока стеля, підкреслені дерев'яними балками, стіни, оздоблені натуральним деревом та каменем, створювали теплу та затишну атмосферу. Найбільше мені сподобалися вікна: великі, панорамні, пропускали багато світла і виходили на річку та протилежний берег, засипаний високими хмарочосами.

У залі був навіть камін, зроблений із грубого каменю, а навколо розставлені м’які крісла, створюючи затишний куточок для гостей. Я подумала, що взимку тут справді дуже й дуже приємно біля того каміна.

Меблі у ресторані всі були з темного дерева, зі зручними стільцями, прикрашеними різьбою та м’якими сидіннями в пастельних тонах.

І ще що впало а око - то це гнізда! Так, в декорі використовувалося багато елементів, пов’язаних із пташиними гніздами, що було й виправдано, враховуючи назву закладу. І люстри, що нагадували плетені гнізда, і круглі бра, схожі на ластівчині півсфери, і невеличкі вази на столах - все вказувало на “гніздову” тему.

При вході нас зустрів манірний і гордовитий офіціант, який провів до столика в залі й урочисто, неначе якусь нагороду, мало не “Оскарівську” статуетку, вручив величезний альбом із меню. Ми з бабусею всілися і почали читати цей шедевр ресторанного літературного мистецтва.

Одразу ж пропустили всі страви і перейшли до десерту. Хоча мене й смикало почитати цю книгу від початку й до кінця. Дуже вже незвичні страви там були. Але й розділ десертів мене не розчарував. Скажу більше: зачарував!

Крім класичних тортів, мафінів і безе, тістечок і тортів, там була великий список різноманітних смаколиків, про які я й не чула. А ціни були захмарні!

- Ага! - кивнула мені бабуся, глипнувши поверх окулярів, які сповзли їй на кінчик носа. - Я ж казала, що ти будеш вражена! Зараз швиденько виберемо кілька десертів, спробуємо на смак і покличемо шеф-кухаря. Висловити, так би мовити, своє захоплення. Тут всі так роблять. І потім селфі з Олегом Павлюком! Виставиш у свій Інстаграм і будеш суперкрута!

- Та ну, ба! - усміхнулась я. - Це моветон. Я спочатку просто погляну на нього.

- Яке погляну! - процідила стиха бабця крізь зуби. - Коли підійде, то щоб не розгубилася! Він потрібен нам! Тиж пам'ятаєш своє завдання?! Зацікавити і змусити бігати! Ну, в смислі, за собою! - продовжила фразу бабця далі, побачивши мої здивовані очі. - Я візьму кілька кейк-попсів* із різними смаками,  тірамісу і.., - бабця відірвалась від меню, поглянула на мене і швидко закінчила. - Ну, і… чай із м'ятою. 

- Цікаво, що за десерт “Жаба в норі”**? - здивувалась я, читаючи список. - Або ще ось: “Плаваючий острів”***?

- Візьми і спробуй, - запропонувала бабуся. - Гулять - так гулять! І багато бери, мінімум три позиції. Це налаштує шеф-кухаря на оптимістичний лад!

- Ага, - задумливо промовила я, побачивши захмарні ціни на всі цікавенькі десерти по сто грамів штучка. “Плаваючий острів” коштував аж тисячу вісімсот гривень! А вкусити там, напевно - на один зуб. З іншого боку, а чому б і ні? Обстановка дорогого ресторану і аперитив, який приніс нам офіціант за рахунок закладу, вдарили мені в голову. Коли я ще буду в такому дорогому й крутому ресторані? Та ніколи!

Я підвела погляд, вишукуючи по залу офіціанта, а він вже стояв поряд, люб'язно зазираючи в очі. Ого! Обслуговування на найвищому рівні! Ну, я думаю! З такими цінами!

- Ви вже зробити свій вибір? - чоловік був сама люб'язність. 

- Так, мені фірмовий десерт… е-е-е… “Пташині гнізда", - "Жабу в норі” я все-таки не ризикнула замовляти, - “Плаваючий острів” і... безе, - я тицьнула в третій десерт, найдешевший. - Так, безе з полуницею. І лате. Ми хочемо багато солодкого і смачного, - пояснила таку велику кількість десертів.

- Смаколики нашого ресторану вас не розчарують, - запевнив офіціант, майстерно висмикуючи з наших із бабусею рук меню. Точніше, у бабусі висмикнув, а в мене не зміг. Я тримала меню міцно.

- Я ще почитаю, добре? - усміхнулась я офіціанту на всі свої тридцять два зуби, і він кивнув, лишив меню для ознайомлення.

- Фро, ти чого? - посміхнулась мені бабуся. - Роби вигляд, що ми кожного дня ходимо до таких крутих і дорогих ресторанів!

- Ба, у цих людей, які тут працюють, професійний погляд, вироблений роками! - знизала я плечима. - Вони давно просікли, що ми тимчасові відвідувачки, і, швидше всього, забрели сюди випадково. Але робимо вигляд, що все добре, що для нас раз плюнути викинути на вітер за кілька тістечок кілька тисяч. Не сміши мене! Ти помітила, як він кривить свою пику, коли думає, що ми не бачимо цього? - кивнула я на офіціанта, який про щось зараз розмовляв зі ще однією парою за сусіднім столиком у кутку залу.